Жираф і тюльпан

Жила-була одна нерозумна юна жирафа. Якось вона взяла та й помінялася головою з тюльпаном. Коли вона прийшла додому, сестри сказали:

– Куди ти, немудра, діла голову? Тепер ти ні жирафа, ні тюльпан. Тепер ти ні те ні се.

— Ну й нехай, — відповіла юна жирафа, у якої тепер голова була як квітка тюльпана.

Ви – звичайні жирафи, а я трохи квітка, це набагато цікавіше. Квіти потрапляють у квітковий магазин, де є відривні календарі, а ще вони потрапляють на свято, там б’ють у барабан і веселяться люди у чорних гостроверхих капелюхах. А тепер мені ніколи, будьте здорові.

І вона пішла. А оскільки тепер жирафа стала трохи квіткою, то вона легко потрапила до квіткового магазину, де був відривний календар.

— Це відривний календар, — сказала квітникарка. — Чим швидше відриваються листки, тим швидше минають роки.

– О! – відповіла юна жирафа. — Тоді треба поспішати, я хочу побачити найцікавіше. Наприклад, свято. Там барабанщики паличками б’ють у барабан і люди ходять у чорних гостроверхих капелюхах.

Це була дуже немудра жирафа, вона думала, що все йде як по маслу. Але ж трапляються й різні неприємності.

Тут у магазин увійшов один пан.

— Я хотів би купити якісь гарні квіти, — сказав він, — наприклад, тюльпани. У моєї дружини сьогодні день народження.

– У мене є один незвичайний тюльпан, – відповіла квітникарка і витягла з вази юну жирафу.

— Вибачте, — обурилася жирафа, — але я не маю часу, я хочу встигнути на свято, де б’ють у барабани.

— Це дуже незвичайний тюльпан, такі рідко трапляються, — сказав пан.

— Так, але він трошки дорожчий за решту, — попередила квітникарка.

— За такий тюльпан не шкода й заплатити, — відповів пан, велів упакувати його в шовковий папір і відніс його своїй дамі.

Даруючи їй тюльпан, він сказав:

– Це дуже цікавий тюльпан. Це тюльпан, який не має часу.

— А хто має? – Відповіла дама. — Хто має час? — І почала плакати, і ридала доти, доки в неї не розболілася голова, а обличчя зовсім не зів’яло.

Це було жахливо, бо за вікном грала музика, у повітря злітали букети, а дама кричала:

– Ой, голова! Ой, моя бідна голова! — і пила безперервно багато кави з маленьких філіжанок.

І не було цьому ні кінця, ні краю.

Юній жирафі стало нудно, ноги її замерзли у воді, і вона відчувала, що в’яне.

— Не буду ж я вічно стояти у вазі! – обурилася вона нарешті. — Життя минає.

І вона розбила фарфорову вазу і пішла до дверей.

– Цього ще не вистачало! – обурилася дама. – Розбилася така чудова ваза! В мене зіпсований день народження! — І знову заплакала.

А юна жирафа тим часом йшла вулицею і питала перехожих:

— Де тут якесь свято,  щоб били у барабан?

— Свято вже скінчилося, — відповіли люди.

Засмучена жирафа йшла вулицею і думала: «Ну і що я побачила? Лише відривний календар, цього замало. Я розчарована, хочу додому». – І вона заплакала.

Назустріч їй попався хлопчик. Побачивши тюльпан, що похилився, він запитав:

– Чому ти плачеш?

— Плачу, бо хочу додому, до сестер.

– До тюльпанів?

— Ні, до жирафів.

— Виходить, ти не зовсім тюльпан? – здивувався хлопчик. – Я так і подумав. — І він дав жирафі п’ять гривен на поїзд.

І жирафа поїхала додому, потім побігла до тюльпана, який помінявся з нею головою, та не знайшла його.

– Ой, моя бідна голова, – плакала вона. – Де ж моя голова?

Ці слова почув той самий пан і сказав:

– Дозвольте, я дам вам аспірин.

Він думав, що в неї болить її стара, схилена додолу голова.

Що ж було робити нещасній немудрій жирафі? Тільки прийняти аспірин..