Горобець

Пішов Микита з татом гуляти. Гуляв він, гуляв і раптом чує – хтось цвірінькає:

– Цвірінь- цвірінь! Цвірінь – цвірінь! Цвірінь – цвірінь!

І бачить Микита,  маленький горобець стрибає дорогою. Надутий такий, як кулька котиться. Хвостик у нього коротенький, дзьобик жовтенький, і нікуди він не відлітає. Мабуть, не вміє.

– Дивись, тату, – закричав Микита, – горобець не справжній!

А тато каже:

– Ні, це справжній горобець, тільки маленький. Це пташеня випало зі свого гнізда.

Побіг Микита ловити горобця й упіймав.

І став цей горобець жити в клітці, а Микита годував його мухами, хробаками і батоном з молоком.

Живе горобець у Микити. Весь час кричить – їсти просить. Ну і ненажера! Трохи вранці сонце підніметься, – він зацвірінькає і всіх розбудить.

Тоді Микита сказав:

– Я навчу його літати і випущу.

Дістав горобця з клітки, посадив на підлогу і почав вчити.

– Ти крилами отак махай, – навчав Микита і показав руками, як треба літати.

А горобець поскакав під буфет.

Годували горобця ще день. Знову посадив його Микита на підлогу вчити літати.

Микита замахав руками, і горобець замахав крилами. Полетів горобець!

Ось він через олівець перелетів.

Ось через червоний пожежний автомобіль перелетів. А як став через кішку-іграшку перелітати, буцнувся об неї і впав.

– Погано ти ще літаєш, – каже йому Микита. – Давай я тебе ще день погодую.

Погодував, погодував, а назавтра горобець через стілець перелетів.

Через стіл з глечиком перелетів.

Ось тільки через буфет не зміг перелетіти – впав.

Треба його ще годувати.

На другий день Микита взяв горобця з собою в сад і там випустив.

Горобець через цеглу перелетів.

Через пеньок перелетів.

І став уже через паркан перелітати, та об нього вдарився і впав.

А наступного дня він і через паркан перелетів.

І через дерево перелетів.

І через будинок перелетів.

І зовсім від Микити відлетів.

Ось як гарно навчився літати!