А чому у зайчика тріснута губа

В нас чи за морем, —

Хтозна, забувсь, —

Жив собі  зайчик

Трус-боягуз.

Вовка боявся,

В ліс не ходив…

В нас чи за морем —

Жив.

Скаржився заєнько:

Був собі.

— Всіх я боюсь…

Жить та боятися —

Краще втоплюсь. —

Йде собі, журиться,

Бідний такий.

Стрів його дятелко:

— Чом ти сумний? —

Стрів його дятелко:

— Чом та куди?

— В річку, топитися.

Та  боюсь води.

Був би я сміливий —

Жив би. А то —

Всіх я боюся.

А мене — ніхто.

Всі насміхаються.

Що — боягуз.

Жить та боятися —

Краще втоплюсь.

— Зайчику, дурнику, –

Дятел йому, —

В річку? Топитись?

Не бути цьому.

Хоч, щоб боялися?

Хоч, щоб усі?

А біжи-но, зайчику.

Ляж у вівсі.

Як отару гнатимуть,

Вискоч з вівса:

Утече, злякається

Отара  уся!

Хоч ие боятися?

Хоч, щоб — ніде? —

Послухався заєнько.

Ліг собі,

Жде.

А по лугу, лугу —

Вівці між трав…

Як вискочить заенько  –

Пан чи пропав!

Як вискочить заенько.

Плиг! — та з вівса…

Утекла, розбіглася

Отара уся.

Засміявся заєнько:

— Не злякав хіба? —

Аж од сміху заяча

Піднялась губа.

Бігає, регочеться, —

Пропадай, журба

Аж од сміху

Тріснула

Заяча губа.

От чому веселий він.

От чому стриба.

От чому у зайчика

Тріснута губа.