Бджола та мухи

На чужину якось дві Мухи відлітали,
Та стали кликати з собою ще й Бджолу:
Бо від папуг вони чували
Про той далекий край велику похвалу.
До того ж для самих було великим горем,
Що тут вони ні в сих, ні в тих,
Бо із гостей скрізь гонять їх;
І вже нащо пішло (як людям бо не сором,
І що вони за диваки!):
Щоб поживитись їм не дать харчами
За пишними столами,
Придумали від них скляні ше ковпаки;
А по кутках на них злодюги-павуки.
«Хай доля вам щастить», — Бджола на те сказала:
«Мені
Приємно і у рідній стороні:
Завжди я за стільник одну любов лиш мала —
Од поселян і од вельмож.
А ви літайте,
Куди вже знайте!
Ви скрізь сподобитесь того ж:
Не давши користі, не будете ви, друзі,
Ніде ні в шані, ні в заслузі,
А раді павуки лиш будуть вам
І там».

***

Хто користь лиш давав для батьківщини,
Той легко вже її не кине;
А хто не здатний буть корисним отаким,
В чужім краю шукає той дозвілля:
Він, не громадянин, там буде менш бридким,
Там байдуже усім і до його безділля.

Переклад Д. Білоуса