Четверо друзів

Миша, ворон, черепаха і олень – четверо добрих приятелів – жили в одному лісі і ніколи не сварилися.

Якось увечері миша, ворон і черепаха, як завжди, зібралися біля озерця, але олень, скільки його не виглядали, не прийшов. Минули години, а від нього й звістки не було. Миша стурбовано запитала:

– Може, це означає, що з оленем щось трапилося?

– Може, мисливці загнали його в пастку, – відповів ворон.

– Ми мусимо знайти його, – сказала черепаха.

– Друже вороне! Ти ж можеш літати, вирушай, зазирни в кожен куточок лісу, може, вдасться його знайти.

Птах подався на пошуки. Він гукав, летячи: «Оленю! Оленю, де ти?»

Раптом до ворона долинув тихенький голосок: «Допоможіть… Я тут…»

Так, олень справді потрапив у пастку одного з мисливців. Ворон сів коло свого друга і стурбовано промовив:

«Я сам один не можу тобі допомогти. Полечу і приведу сюди всіх наших друзів».

Сказавши це, ворон знявся на крила, прилетів до черепахи і миші та дав їм знати, що олень у пастці.

– Миша може перегризти гострими зубами пута і звільнити оленя, – запропонувала черепаха.

– Але як я зможу швиденько дістатися туди? – запитала миша. – До того, як я прибіжу, прийде мисливець і забере нашого друга.

– Я можу посадити тебе собі на спину і принести на місце, – відповів ворон.

Миша погодилася і вилізла йому на спину. Птах змахнув крильми і злетів у небо. Вони дісталися до оленя дуже швидко. Миша миттю перегризла мотузки, тут же надійшла черепаха. Четверо друзів зраділи, що всі цілі, здорові і знову разом, але тут звідки не взявся мисливець.

Миша сховалася у нірку, а олень чимдуж помчав геть. Залишилася одна черепаха, бо вона дуже повільна. Мисливець побачив порожній капкан, розсердився і закричав:

«Яким чином олень міг втекти?»

Тим часом він помітив черепаху і зметикував, що зараз, коли основна здобич утекла, непогано було б узяти на продаж хоч би оцю. Так і зробив: кинув її в сумку й пішов. Ворон, що сидів на вершечку дерева, все це бачив і розповів миші й оленю.

– Поспішімо, – пропищала миша, – бо інакше мисливець невдовзі дістанеться до свого дому.

– Я стану на його шляху і пастимуся, ніби нічого не сталося, – запропонував олень. – Коли ж і він мене побачить, то кине сумку на землю і поженеться за мною. Потім справа за мишею.

Олень, сказавши це, бігцем побіг навперейми мисливцеві, став трохи далі і почав щипати травичку. Як тільки чоловік побачив його, з радості впустив сумку на землю та рвонув навздогін. Мишка гострими зубами розпорола мішечок, черепаха вилізла назовні і заховалася під кущами.

Через деякий час гонитви мисливець, втративши надію піймати тварину, зупинився. Потім повернувся до своєї сумки і пробурмотів:

«Ну, не біда. Колись вполюю іншого оленя. Сьогодні мені досить і одної черепахи».

Але коли він добрався до мішечка, то там і не пахло здобиччю. Здивувався мисливець, мовляв, як це так, одного разу олень втік з пастки, іншого – черепаха прогризла торбу і зникла. Цього дня доля не була ласкавою до мисливця і залишила його без вечері. Розмисливши так, він почовгав собі звідти. Черепаха, миша, ворон і олень спокійнісінько розійшлися по домівках.