Чорна кішечка

У землі Марокко і донині розповідають історію про дівчинку Ципору і чорну кішечку.

Ципора жила з бабусею і допомагала їй доглядати за тваринами. У них були коза, корова і курчата, всіх Ципора дуже любила.
Але найбільше Ципора любила чорну кішечку, що прибилася до будинку, – дівчинка носила їй молоко, а кішечка терлася об її ноги.
Бабусі кішечка не подобалася. “Чорні кішки приносять нещастя” – говорила вона.

Нещастя? Ципора ніколи не зустрічала такої лагідної кішки. Але й засмучувати бабусю їй не хотілося – і тому дівчинка бавилася з кішкою лише у полі, коли пасла козу.

Бабуся Ципори була повитухою – у їхньому маленькому селі навіть лікаря не було. Багатьом дітям вона допомогла народитися і всі вважали її мудрою жінкою.

Вечорами бабуся розповідала Ципорі казки: іноді про принцес, а іноді й страшніші – про духів і демонів. Ципора любила ці казки і часто думала: невже все це відбувалося насправді? І дуже сподівалася, що їй ніколи не доведеться зустрітися з демоном!

Неподалік села, де жила Ципора, були печери, але бабуся веліла їй триматися від них подалі:

– Змії там водяться, та й нечисть всяка. Так люди кажуть.

І ось одного разу Ципора відпустила козу попастись – а та раптом кинулась тікати. Ципора бігла за нею слідом, поки коза не зникла в одній із печер. Ципора добре пам’ятала бабусин наказ. Вона розгублено озирнулася довкола – і зрозуміла, що заблукала. І, що ще гірше, починало темніти.

Ципора була дуже смілива дівчинка, але їй ніколи раніше не доводилося ходити уночі. З печери долинали дивні звуки. Ципорі стало страшно. І раптом хтось потерся об її ногу. Ципора скрикнула – але в ту ж мить почула знайоме нявкання. Чорна кішка, її подружка!

Кішечка терлася об її ногу, нявкала і відступала на кілька кроків. Ципора зрозуміла, що та хоче відвести її додому! Тоді Ципора взяла її за кінчик хвоста. А коза відразу вибігла з печери і пішла за ними слідом.

Яка ж рада була Ципора знову побачити бабусю, що сидить над лампою біля вікна! Бабуся обняла і поцілувала її:

– Ципоро, я так хвилювалася! Хотіла вже взяти ліхтар та йти шукати тебе.

Але, побачивши котячі очі, що поблискували в темряві, бабуся взялася за мітлу.

– Бабуся, не проганяй її! – закричала Ципора. – Це вона привела мене додому!

Що ж робити бабусі? За порятунок улюбленої онуки вона дозволила кішці залишитися.

Ципора і кішечка, як і раніше, бавилися разом, але кішка почала товстіти, і Ципора здогадалася, що скоро у неї народяться кошенята. Ципора вже уявляла, які вони будуть гарнесенькі і як весело гратиме з ними.

І раптом кішка зникла.

Цілий тиждень її не було видно. Ципора шукала її усюди: і біля будинку, і в полі. Куди ж поділася її подружка? Одного разу, гуляючи з козою, Ципора помітила вдалині чорну кішку, але, коли та підійшла ближче, виявилося, що це кіт – він був більшим за її подружку -кішку, і мав білу цятку на лобі, схожу на корону.

Кіт потерся об її коліна і нявкнув, ніби кликав Ципору кудись. Ципора здивувалася, але пішла слідом за ним. Козу вона тягла за собою на мотузці. “Може, цей кіт приведе мене до моєї кішечки?” – думала Ципора.

Кіт привів Ципору до печери. Побачивши, що дівчинка боїться заходити всередину, він зайшов туди сам і за хвилину вийшов, несучи щось у зубах. І як ви думаєте, що він поклав до ніг Ципори? Блискучий золотий злиток!

Бабуся Ципори була дуже бідною, і Ципора знала, що за такий шмат золота вони зможуть купити їжі на цілий рік. Можливо, в печері є ще золоті зливки? Ципора зібралася з духом, підняла злиток, прив’язала козу до дерева і зайшла до печери. Вона думала, що всередині буде темно та страшно. Але печера виявилася світлою, неначе палац! Ципора озирнулася, шукаючи кота, але він зник. Натомість із сусідньої зали хтось покликав:

– Ципоро! Ципоро!

Голос був такий ніжний і лагідний, що Ципора майже не злякалася. Вона увійшла до зали.

На ліжку сиділа прекрасна жінка з довгим чорним волоссям. Жінка мала скоро народити – це Ципора могла сказати точно, не дарма ж вона була онукою повитухи.

– Доброго дня, Ципоро, – сказала вагітна. – Впізнаєш мене?

– Ні, – здивувалася Ципора. – Ти хто?

– Я – чорна кішка, яка привела тебе додому, коли ти заблукала. Незабаром у мене народяться діти.

Ципора не повірив своїм вухам, але, схоже, це була правда. Інакше звідки жінка знала б її ім’я та те, що вона заблукала?

– Я не просто людина, – пояснила жінка. – Я живу у царстві демонів. Але залишаю його завжди у вигляді чорної кішки.

– Ти демон? – тремтячим голосом перепитала Ципора.

– Виходить, що так. Але ти не бійся, я не злий демон. Мій чоловік привів тебе сюди, щоб попросити про допомогу.

– Твій чоловік?

– Він самий, – пролунав голос за спиною Ципори.

Озирнувшись, вона побачила високого чорнявого красеня. На шиї він мав медальйон із зображенням корони. Корона була точнісінько як біла цятка на лобі у чорного кота!

– Ти теж кіт! – здогадалася Ципора.

– Так, – погодився той. – Дякую за те, що не побоялася прийти до нас!

– Але чим я можу вам допомогти?

– Будь така добра, попроси свою бабусю прийти сюди та допомогти моїй дружині під час пологів. Я знаю, що вона боїться демонів. Але ти скажи їй, що допомога потрібна твоїй подрузі, чорній кішечці. І візьми з собою цей золотий злиток, тоді вона повірить тобі.

Ципора все зрозуміла, взяла шматочок золота і вирушила додому. Коли вона відв’язувала козу, чорний кіт з білою цяткою знову з’явився перед нею і провів її до самої хвіртки.

Удома Ципора розповіла все бабусі та показала золотий злиток.

– Оце так! – Вигукнула бабуся. – Я вже іду з тобою. Якщо ця кішка допомогла тобі, я мушу допомогти їй.

Кіт чекав Ципору і бабусю біля хвіртки. Він провів їх до печери, і бабуся зайшла в кімнату до породіллі якраз вчасно.

Через деякий час звідти долинув двоголосий плач – демониця – чорна кішечка народила близнюків. Як це не дивно, виглядали вони точнісінько як людські немовлята, і в обох було чорне волосся, як у батьків.

– Дякую за допомогу, – сказав демон-батько бабці Ципори. – Як мені віддячити тобі? Проси чого хочеш.

– Мені нічого не треба, – відповіла та. – Робити добрі справи – ось моя нагорода.

– Ну що ж, тоді візьми хоча б ось цей мішок часнику, – сказав демон.

Бабуся вже втомилася дивуватися всьому, що трапилося цього дня, і мовчки взяла подарунок. Вони з Ципорою вирушили додому.

Як тільки вони ступили на поріг, мішок із часником став таким важким, що бабуся ледь не впустила його. Вона зазирнула всередину і що б ви думали? Виявилося, весь часник перетворився на золото!

З того часу Ципора та її бабуся ніколи не знали ні в чому потреби і були щедрими до всіх і кожного. Вони залишилися жити у своєму будинку і, як і раніше, тримали курчат, козу та корову. Ципора любила їх, але найбільше – чорну кішечку та двох кошенят, які часто прибігали до неї бавитися.
Звичайно, бабуся більше не проганяла їх.