Де це Петсон

Кіт на ім’я Фіндус сидів у своїй хатині й малював. “Який гарний малюнок у мене вийшов, — подумав він. — Подарую його дідусю Петсону”. — Петсоне! — погукав Фіндус. — Я дещо для тебе маю!

Але дідуньо цього не почув. Його ніде поблизу не було.

— Петсоне-е-е! — долинуло з другого кутка саду.

Фіндус зліз із хатини додолу.

— Ти в столярні? — крикнув кіт і побіг туди.

Петсон завжди щось тесав і стругав. Але тепер його в столярні не було, хоча двері стояли відчинені. Здавалося, зовсім недавно Петсон там майстрував.

— Петсоне! — знову гукнув Фіндус.

— Петсоне-е-е! — долинуло з іншого кутка саду.

Фіндус помчав туди. В альтанці, довкола якої ріс бузок, сиділо кілька курок. Вони пили каву.

— Ви бачили Петсона? — спитав Фіндус.

— Атож, безліч разів, — відказали кури.

— І сьогодні? — допитувався Фіндус.

— Сьогодні?.. А що сьогодні за день? — спитала Клара Розумаха, що була наймудріша з усіх курей.

— Не знаю. Ти бачила його сьогодні? — роздратовано перепитав Фіндус.

— Можливо… ні… Можливо, ще побачу, — відповіла Клара Розумаха і знов накинулася на торт.

На подвір’ї з’явилася маленька істотка з роду мишустиків. Вона йшла помаленьку, щоб утримувати рівновагу, бо в неї на голові лежала якась дивна штукенція.

— Глянь, що я знайшла! Правда ж, красиво? — спитала вона.

— Що це таке? – поцікавився Фіндус.

— Я не знаю. Але скажи, що вона мені личить! — мовила істотка. — Я знайшла її в столярні.

— Вона тобі личить, хоч ти не повинна нічого брати в столярні! Це Петсонові причандалля. Може, він оце ходить і шукає її, — відповів Фіндус.

— Я поверну йому цю штукенцію, коли нагуляюся з нею. Мабуть у суботу, — сказала істотка й побігла геть.

Старенький садівник, теж із роду мишустиків, згрібав на подвір’ї сміття. Він був невдоволений.

— Слухай, котяко Фіндусе, скажи своєму дідусеві, нехай хоч трохи поприбирає у саду. Тут повно трісок і сміття.

— Гаразд, але я не знаю, де він, — відповів Фіндус. — Ти його часом не бачив? Сьогодні?

— Ні, я його не бачив, — буркнув садівник. — Йому треба бути тут: поливати рослини, прибирати і про все піклуватися. Цей дідуньо завів страшний безлад.

На межі Петсонової садиби стояла, витріщивши очі, корова. Фіндус підстрибцем підбіг до неї.

— Привіт! Ти сьогодні бачила Петсона?

— Му-у, — промовила корова.

— Що означає “му-у”? — спитав Фіндус. — Так чи ні?

— Му-у, — знову промовила корова.

Аж тут до них притюпала ще одна корова і сказала:

— Вона сьогодні трохи не в гуморі. Їй до всього байдуже. Я бачила Петсона раніше. Він он тамечки пив каву. І ти також! І кури. Всі пили каву.

— Атож, — зітхнув Фіндус. — Але я питав про… Ет, нічого важливого.

— Агов, котяко, чуєш? — пропищав хтось із верхівки дерева. То був маленький мишустик, що жив у дерев’яному будиночку. Він жваво махав руками: — Спитай мене!

— Гаразд. Ти бачив Петсона? — запитав Фіндус.

— Петсона? Це те маля із зеленим волоссям? — перепитав мишустик.— Ні, — відповів Фіндус. — Це мій дідуньо Петсон! Хіба ти його не знаєш?

— Знаю. А в нього є червона шапка?

— Ні, він носить рудий капелюх, — відповів Фіндус

— А ще штани в горошок! — закричав мишустик.

— Ні, вони в нього не в горошок! — і собі закричав Фіндус.

— Ну, тоді я його не бачив, — сказав мишустик, захихикав і чкурнув у свій будиночок.

Високо на дереві сиділи три курки. Вони гойдалися на гілці й дражнилися:

— Ага, Фіндусе, ти нас не дістанеш! Ко-ко!

— Якщо захочу, то дістану, але я не хочу, — відповів Фіндус. — Ви бачили Петсона? Тільки сьогодні.

— Хтозна. Що ти там тримаєш? — спитала одна курка.

— Малюнок для Петсона, — відповів Фіндус.

— Можна мені подивитися? Я теж хочу мати малюнок! — озвалася друга курка.

— А я щойно побачила рудий капелюх, — сказала третя курка. — Мабуть, він у Петсона на голові.

— То ось ти де! — вигукнув Петсон. — А я шукав тебе по всіх усюдах. Це тобі мій сюрприз.

І він показав йому на автомобіль, повністю зроблений з дерева.

— О-о-о-о! Всюдихід! — зрадів Фіндус. — А це тобі! — Кіт віддав свій малюнок Петсонові, а сам умостився в автомобіль і обхопив лапами кермо.

— Він поїде, якщо ти натискатимеш на педалі, — сказав Петсон. Фіндус натиснув на педалі, спершу трохи рвучко, але згодом вийшло краще.

Петсон подивився на малюнок і розцвів.

— Дякую за малюнок! — гукнув Петсон. — Він гарний!

— Будь ла-а-а-аска! — крикнув Фіндус. — Дякую за автомобіль! Він також гарний!