Донька Ойболитя

Оленка захворіла, і мама викликала “швидку допомогу”.
Дівчинка дуже боялася лікарів, тому, побачивши жінку в білому халаті, заплакала й сховалася під ковдру.
Жінка сіла скраєчку на ліжко й лагідно спитала:
—    Ти знаєш лікаря Ойболитя?
—    Знаю. Він добрий і любить дітей.
Так ось,— усміхнулася жінка,— я його донька. Тепер ти боїшся мене?
Оленка виглянула з-під ковдри — і лице її проясніло. Перед нею сиділа молоденька дівчина, гарненька, у білому халаті і косинці, з-під якої вибивалися чорняві кучерики.
—    І ти вилікуєш мене? —довірливо спитала дівчинка.
—    Обов’язково.
На другий день Оленка підвелася з ліжка. Вибігла на ганок і радісно вигукнула:
—    Матусю, глянь: вишенька стоїть у білому халаті!