Історія з цвяхом

Віник обережно відчинив двері і зазирнув у кімнату. — Ну й натоптали!.. — сказав він, оглянувши пилюку, і, не гаючи часу, одразу взявся за справу. І, треба сказати, що він працював не менш старанно, ніж його далека родичка —Щітка для одягу, яка щодня чистила короткі штанці хлопчика Петрика.

Віник замітав, замітав і… раптом помітив, що в одному місці підлога абсолютно чиста і навіть блищить…

— М-да… — простяг Віник. — Мабуть, тут уже побували короткі штанці хлопчика Петрика і зібрали весь пил. Бідна, бідна Щітка!

І він ще старанніше засувався підлогою.

— Фу! — раптом пролунав чийсь голос зверху. — Знову напорошили!

Це була тонка порцелянова Вазочка. Вона цілий день стояла на шафі і нічого не робила. Одного разу, правда, в неї хотіли поставити квіти, але вона їх не пустила, виправдавшись тим, що в неї дуже вузька шийка. Так вона й красувалася на шафі без жодної користі, і над іншими часом знущалася.

— Брудас! — бурчала вона, зверхньо поглядаючи на Віник. — Цілий день порпається в пилюці!

— Підмела б ти кімнату й коридор, теж би запорошилася! – виправдовувався Віник.

– Ось і ще! Буду я бруднитися! — посміхнулася Вазочка. — Це тільки ти, нечупара, на це здатний!

— Ніколи мені тут з тобою сперечатися! — відмахнувся віник і поліз під ліжко. Там він розштовхав усі туфлі та черевики, на що вони, втім, анітрохи не образилися, бо після цієї веселої штовханини підлога ставала чистою та блискучою.

А Віник тим часом виліз з-під ліжка і поліз під шафу.

— Ой! Ой! — заволала Вазочка. — Він перекине шафу! Я впаду і розіб’юся!

Але Віник не звертав на неї жодної уваги і вже підмітав у кутку, де було багато пилу.

Він старанно крутився туди й сюди… І раптом за щось зачепився. Це був маленький, кривий і дуже вредний Цвях. Він страшенно заздрив Вінику, який подорожував по всій квартирі і навіть іноді виходив на сходи, тоді як він, Цвях, постійно стирчав у підлоговій дошці. Свого часу Цвяху пропонували місце у паркані, тоді він міг би бачити ще більше Віника! Але цвях навідріз відмовився від такої перспективи. Його лякали примхи природи: дощ, сніг, мороз, і він віддав перевагу всьому цьому, тепло та домашній затишок.

А тепер він не міг примиритися з тим, що Віник обрав собі цікавішу справу і намагався йому нашкодити, як міг.

Ну, а нашкодити йому міг тільки тим, що регулярно щодня видирав з нього прутики. А сьогодні він висмикнув з нього відразу два прутики. Віник тільки застогнав від болю. Проте продовжував замітати— не міг же він залишити цей кут непідметеним!

— Так його! Так його! — тріумфувала Вазочка на шафі. — Скоро від нього залишиться одна палиця! І його викинуть на смітник!

А бідолашний Віник стогнав, але продовжував працювати. На щастя, його стогін почули Кліщі, що лежали в шухляді стола. Вони швидко прийшли до нього на допомогу.

Кліщі вхопили вредного цвяха за комір і швидко висмикнули з дошки. Цвях тільки заскрипів від злості.

— Правильно! — сказала Двері і так грюкнули, що в шафі задзвеніли всі чашки, а порцелянова Вазочка захиталася, захиталася і… полетіла вниз… Бумс! І вона розлетілася на дрібні шматочки.

Що залишалося робити Вінику? Йому не хотілося й близько підходити до Вазочки та Цвяха, але, на жаль, довелося. Він зібрав їх на шуфельку разом з пилом, і незабаром вони вже опинилися на смітнику.

І ніхто їх не пошкодував. Тому що нікому в кімнаті не подобалася ця самовдоволена вазочка, яка тільки й робила, що хвалилася своїм строкатим вбранням. І вредний Цвях теж нікому не подобався. Він лише вдавав, що тримає дошку, а насправді лише рвав капці та черевики. Тому всі полегшено зітхнули, коли цих неприємних сусідів вимели з кімнати.

А Віник обтрусився від пилу, гарненько помився під краном і вирушив у гості до своєї родички Щітки, яка давно вже вичистила Петрикові штанці і чекала на нього біля дзеркала в передпокої.