Кмітливе жабеня
Кукуєвицька Олена
Якось на березі озера посперечалися двоє жабенят – хто з них далі стрибне.
– Я дострибну аж до того камінчика, – сказало перше жабеня.
Йому це вдалося, та друге жабеня також не збиралося пасти задніх…
– А я дострибну аж до того куща! – сказало друге жабеня. За мить воно сиділо на тому самому кущі.
Тут сперечальники побачили неподалік ще одне маленьке жабеня, яке спостерігало за їхніми стрибками.
– Дивись на нас уважно, малий. Ти так далеко стрибати не вмієш, адже у тебе лапки не доросли. Вчися, якщо зможеш, – насміхалися над малюком жабенята. – Хоча куди тобі до таких чемпіонів, як ми!
Малому жабеняти стало прикро, що вони над ним сміються, і воно відповіло:
– Я хоча й маленьке, але до Місяця дострибну.
– Ква-хва-ха! – зареготали жабенята. – Оце ти даєш – до Місяця! Ну то, давай, покажи!
– Зараз день, і Місяця не видно, – відповіло маленьке жабеня. – Приходьте краще ввечері, ось тоді й покажу.
Ввечері усі троє жабенят зустрілися на березі озера. На небі було видно яскравий Місяць. Старшим жабенятам вже кортіло швидше посміятися над невдачею малого.
– Ну що, давай – стрибай до Місяця, – квапили вони його.
– Стрибаю! – бадьоро відповіло мале жабеня і стрибнуло в озеро. Просто на те саме місце, де у воді було видно відображення Місяця.
Жабенята аж рота повідкривали. Спочатку вони збиралися щось заперечити, але все було по-чесному: мале жабеня дійсно дострибнуло до Місяця!
– Хоч і малий ти, але кмітливий, – сказали вони йому. – Справжній чемпіон!
