Мама

— Лідусю, ти вже випила молочко? — питала мама.Мама. Петрик

— Ні!

— А чому?

— Бо ні!

— Лідусю, випий молочко, поки тепле!

— Не хочу!

— Лідусю, мама буде гніватися!

— То гнівайся!

— Ти нечемна, Лідусю! Я гніваюся на тебе!

— То я на тебе теж гніваюся! — Ліда віддула губки, встала з крісла і пішла геть.

Прийшла Лідуся до своєї кімнатки. Хотіла розказати лялі, що гнівається на маму. Але тільки торкнулася вона червоної суконочки лялі, як ляля запищала:

— Не руш мене! Мені твоя мама пошила таку гарну суконочку, а ти гніваєшся на маму!

Пішла Ліда до ведмедика. Але ведмедик забурмотів:

— Лиши мене! Твоя мама прилатала мені вухо, коли ти його обірвала, а ти гніваєшся на маму!

Пішла Ліда до м’ячика, зеленого, квітистого. А той і собі:

— Лиши мене! Твоя мама купила мене тобі на уродини. Я коштував дорого, і твоя мама мусіла добре на працюватися, щоб мене купити! А ти гніваєшся на маму! — і м’ячик покотився геть під ліжко.

На вікні стояла в вазонку рожева квітка. Пішла Лідуся до неї, щоб розказати їй, що гнівається на маму. Але квітка обурено затріпотіла листочками:

— Мене твоя мама посадила у вазоник і підливає щоднини, а ти гніваєшся на маму! Іди собі геть; я не хочу говорити з тобою!

Аж тут озвався і тканий килимик під ногами:

— Мене твоя мама привезла з дому аж через море!

І тріпає та чистить мене кожної суботи, а ти гніваєшся на маму! Забирайся і не пробуй мене топтати! — і почав килимик морщитися та суватися по долівці, так що Ліда трохи не перевернулась.

А тут ще й суконочка почала доповідати:

— Мене твоя мама сама вишивала цілими ночами, сама мене пере та прасує, коли ти мене посмаруєш, а ти гніваєшся на маму!

Цього було вже Лідусі забагато! Вона розплакалась і мерщій побігла в їдальню… перепросити маму і чемно випити молочко.