Наречена і змія

Жив колись на світі селянин. Він дуже бідував. А тут ще в їхніх краях настав такий страшний голод, що довелося йому все кинути і разом із дружиною податись до найближчого міста. Там у них народився син. Селянин почав працювати ткачем. Працював день і ніч і назбирав трохи грошей.

Через деякий час пішли рясні дощі, селянин повернувся додому, прикупив ще трохи землі і почав збирати добрі врожаї.

— Це син приніс щастя до нашої оселі, — говорив селянин сусідам.

“Але як зробити так, – думав він, – щоб мій син не бідував, як я?”

І вирішив селянин одружити сина на дочці якогось багатія. А тут йому й повідомили, що в одному далекому селі живе багатий землевласник, у якого росте чарівна дочка. Ось селянин і поїхав до нього разом із сином спробувати щастя.

— Ну що ж, мені подобається твій син, — сказав землевласник і погодився на заручини зі своєю дочкою.

Задоволений селянин повернувся додому і влаштував із цієї нагоди велику учту, щоб усі бачили, яке щастя йому привалило.

Ішов час, син підростав, але тут селянин раптово помер. Почув про це землевласник та вирішив взяти юнака до себе.

— Навіщо нам його брати? — втрутилася дружина. — Хлопець вже досить дорослий, і ми можемо одружити його з нашою дочкою. А потім нехай забирає її до себе. Всім відомо, що немає у світі кращого друга, ніж хороша дружина.

Землевласник з нею погодився і послав сільського перукаря сповістити юнака, що все готове до весілля і він може приїжджати. На радощах мати вбрала сина в найкращий одяг, дала йому коня і відправила до нареченої.

Шлях юнака через джунглі був довгим, він втомився і вирішив відпочити. Тільки ліг, дивиться, а поряд зчіпилися у смертельному бою змія та мангуст. «Батько мене вчив, — згадав юнак, — коли побачиш, як двоє б’ються, треба проявити милосердя і розняти їх».

Але скільки він не намагався розняти мангуста і змію, нічого не виходило. Як тільки він відкидав мангуста від змії, той знову люто накидався на неї. Тоді юний наречений вийняв шаблю, убив мангуста і поїхав далі.

Не встиг він від’їхати й сто кроків, як почув, що його наздоганяє змія.

— Я врятував тебе від мангуста, — сказав юнак, обернувшись, — чому ти мене переслідуєш?

— Так, ти врятував мене від мангуста, – відповіла змія. — Тому я мушу тебе вбити.

— Але ж за добрі справи треба платити добром, — розгублено зауважив юнак.

— Ні, — відповіла змія, — у нас інші порядки: на добро ми відповідаємо злом.

І скільки мандрівник із нею не сперечався, змія стояла на своєму.

— Ну, хай буде так, тебе не переконати, — сказав юнак. – Тоді дай мені вісім днів, я закінчу свої справи, повернуся до тебе, і ти зі мною розправишся.

Змія подумала і погодилася.

Молодий наречений продовжив шлях і радісно зустрів майбутніх родичів. Минуло кілька днів, відсвяткували весілля, всі були веселі, тільки наречений весь час хмурився.

На сьомий день стурбовані батьки попросили дочку дізнатися, у чому річ.

— Скажи мені любий, що сталося? Чому ти такий невеселий? — запитала вона.

Але чоловік нічого не відповів. А на восьмий день заявив, що йому треба їхати. Батьки нареченої віддали молодим посаг дочки, змастили олією їх голови, посадили на візок, запряжений буйволами, і відправили в дорогу.

Їхали вони їхали, проїхали вже добру частину дороги і раптом чоловік каже:

— Ось що, жінко, повертайся додому. На цьому шляху мені судилося скоро померти.

— Якщо тобі судилося померти, помру і я, — відповіла вона. – Мені без тебе не жити.

Пустилися вони знову в дорогу і прибули до того місця, де мешкала змія.

– Гей, змія! – Закричав наречений. — Бачиш, я дотримав слова і повернувся. Виповзай,  кінчай зі мною, коли ти так вирішила.

Після цих слів, молода дружина зістрибнула з воза і стала поряд із чоловіком. Почулося грізне шипіння, і з глибокої нори виповзла величезна змія. Піднялася, розгойдуючись з боку на бік, і приготувалася кинутися на свою жертву.

— Стривай, змія, скажи мені, чому ти хочеш вбити мого чоловіка? — спитала молода жінка.

Змія нехотячи, але все ж таки розповіла, як він врятував її від мангуста.

— А ми маємо звичай відповідати злом на добро, — підсумувала змія свою розповідь.

І скільки молода жінка не просила змію відпустити чоловіка, нічого не допомагало.

— Звідки ж у вас такий страшний звичай? — запитала у розпачі жінка.

— Бачиш ті п’ять високих дерев? Іди і спитай у них, — відповіла змія.

Підійшла молода дружина до середнього дерева і поставила йому запитання.

— Справа ось в чому, — відповіло дерево. — Як бачиш, нас тепер лише п’ять сандалових дерев, а було шість. У шостому дереві було велике дупло. Одного разу, а це було давним-давно, один злодій обікрав будинок і люди погналися за ним. Втікаючи від них, він прибіг до нас і при яскравому світлі місяця помітив дупло. Переляканий до смерті злодій благав: «Дерево сандал, врятуй мене!»

Дерево зглянулося над ним, зімкнуло краї дупла і сховало його. Переслідувачі не змогли його знайти і повернулися додому. Дерево розімкнуло дупло і випустило злодія. Але, як відомо, деревина сандала після п’ятдесяти років набуває приємного ароматного запаху. Так от, за час поки злодій був у дуплі, він сильно просякнув ароматом сандала.

Боячись за своє життя, злодій перебрався до іншої країни. Іде дорогою, а один із перехожих раптом його питає: «Чим це від тебе так приємно пахне, чи не сандалом?» — «Та не знаю я, ні про який сандал», — відповідає злодій.

«Може, ти й не відчуваєш цього запаху, — наполягав перехожий, — але я відчуваю. Дай мені трохи цих пахощів, я тобі добре заплачу».

«Клянуся всіма богами, у мене немає жодних пахощів», — почав запевняти його злодій.

Перехожий запідозрив недобре, пішов до царя і каже: «О володарю! Я щойно зустрів чужинця, він весь просякнутий якимось чудовим ароматом. Запитай його, що це таке і де можна дістати такі пахощі, може він тобі скаже».

“Приведіть до мене цю людину”, – наказав цар. І коли того привели, наказав показати пахощі.

«Але в мене нічого немає, о повелителю!» — благав злодій.

«Краще віддай їх мені по доброму, — насупився цар. – Не віддаси – накажу відрубати тобі голову».

«Не вбивайте мене, володарю, — почав блогати злодій, — я все розповім». І зізнався, як ховався в дереві сандал і як з того часу пахне його ароматом.

“Якщо так, – заявив цар, – тоді ти поїдеш зі мною і покажеш місце, де ростуть ці дерева”.

Приїхали вони туди, цар заглянув у дупло і відчув сильний запах сандалу. «Зрубайте це дерево і принесіть до палацу», — наказав він.

Дереву сандал стало дуже прикро. «Як же так, — запротестувало воно, — хіба можна мене так жорстоко карати за те, що я врятувало життя людині? За добро не можна платити злом».

Але цар не пожалів дерево, і його зрубали.

— Тепер тобі зрозуміло, що сталося із сандаловим деревом? — спитала змія. — З того часу ми й перейняли царське правило: за добро платити злом.

Жінка сумно кивнула головою. Але коли змія наблизилася до її чоловіка, вона загородила його і  сказала:

— Якщо ти так вирішила, то убий спочатку мене.

— Але ж ти не зробила для мене нічого доброго, навіщо мені тебе вбивати? — здивувалася змія.

— А що станеться зі мною, коли ти вб’єш чоловіка? — спитала жінка. — Ти ж сама кажеш, що я нічого не зробила для тебе доброго. Чому ж ти хочеш забрати життя у мого чоловіка?

Змія відчула справедливість її слів, але бажання вбити юнака в неї не проходило. Тоді вона поповзла в свою нору і принесла звідти дві чарівні пігулки.

— Візьми ці пігулки і проковтни їх, дурне дівчисько, — сказала змія. — І хоч твій чоловік помре, у тебе народяться двоє синів.

— Добре, я проковтну пігулки і в мене народяться двоє синів. А що на це скажуть люди?

— Та яке мені діло до людей! — прошипіла змія, а про себе подумала, що дівчина й справді не зробила їй ніякого добра, навіщо ж її карати? — Гаразд, почекай, — сказала змія і знову заповзла до своєї нори.

На цей раз вона принесла дві інші пігулки і знову віддала їх дівчині.

— Якщо хтось із сусідів почне погано говорити про тебе і твоїх синів, — повчала вона, — візьми пігулку і непомітно розітри її в порошок над цією людиною. І він відразу перетвориться на попіл.

Дівчина взяла пігулки, покрутила їх в руках, і запитала:

— А як мені поводитися з ними, ось так? І швидко розтерла пігулку над головою змії.

Чарівний порошок попав їй на голову, і за мить від змії залишився лише довгий слід золи. Повернувшись до чоловіка, молода жінка сказала:

— Як бачиш, неправда, що платою за добро є зло. Того, хто зробить добру справу, буде зрештою винагороджений добром. Змія хотіла відплатити за добро злом, тож отримала за це таку ж нагороду.

І щасливе подружжя продовжило свій шлях.