Прекрасна дитина

Давним – давно жили у одній країні чоловік з жінкою. Щодня молилися вони, щоб Бог послав їм дитину, але відповіді на свої молитви не отримували.

У євреїв вважається, що на Шавуот [Шавуот – свято, під час якого відзначається обдарування євреям Тори на горі Синай.] , опівночі, розкриваються небеса, і тому будь-яке бажання і будь-яке прохання, вимовлені в цей час, неодмінно здійсняться. І ось одного разу на Шавуот чоловік та його дружина вирішили не лягати спати, а молитися, щоб Господь уже напевно почув їх.

І ось, на їхнє здивування, опівночі небо розступилося, як води Червоного моря, і світ наповнився божественною благодаттю. І чоловік з дружиною попросили собі дитину. Цієї ночі жінці приснилася прекрасна дитина, дівчинка з затиснутим у кулачці дорогоцінним каменем. У сні говорилося, що малечі не можна розлучатися з цим каменем, бо в ньому її душа. Якщо ж камінь загубиться, вона засне глибоким сном і не прокинеться, доки талісман не буде знайдено.

Наступного ранку дружина розповіла чоловікові свій сон. Він дуже здивувався, але все сталося так, як і було передбачено, і через дев’ять місяців на світ з’явилася прекрасна дівчинка. У правій ручці вона стискала дорогоцінний камінь, від якого йшло світло. Чоловік із дружиною назвали дочку Кохові – на івриті це означає «зірка». Чоловік вставив камінь в оправу і надів його на шию дочки.

Коли Кохаві сповнилося три роки, на очі їй попалася флейта матері. Дівчинка ніколи раніше не грала на флейті, але тільки взяла її до губ, як з флейти полилася чудова мелодія. Виявилося, що Кохава не тільки могла грати на будь-якому музичному інструменті – вона ще вміла малювати прекрасні картини, писати та читати. Найбільше вона любила книги з батьківської шафи – книги, що розповідають про стародавні часи, часи Авраама та Мойсея.

Роки йшли, і Кохава перетворилася на прекрасну дівчину. Чорне волосся її блищало на сонці, темні очі сяяли, як сліпучий камінь, який вона носила на шиї, шкіра була гладкою, як персик. Коли Кохава посміхалася, всі раділи.

Чоловік та його дружина розуміли, що їхня дочка і справді прекрасна дитина, обіцяна їм, і дякували Господу. Але в душі вони дуже боялися, що колись Кохава втратить свій дорогоцінний камінь і засне. Тому вони весь час наглядали за Кохавою і рідко відпускали її з дому одну.

І ось одного разу чоловік з дружиною дізналися, що королева збирається відвідати купальню в їхньому селі і запрошує туди всіх жінок. Кохава попросилася з матір’ю – їй дуже хотілося побачити королеву! Мати, звісно, боялася, але їй довелося погодитись.

Жінки в купальні, побачивши Кохаву, вигукнули:

– Чия це дівчинка? Та вона затьмарить своєю красою саму королеву!

Почувши ці слова, королева розгнівалася.

– Що це за дівчисько? – Запитала вона у своїх слуг. І слуги розповіли їй, що Кохава – дочка рабина та вміє грати на всіх музичних інструментах.

Королева вимагала привести Кохаву. Побачивши, що Кохава і справді перевершує її красою, королева приревнувала її, та ще й злякалася, що принц, її син, побачить Кохаву і закохається в неї. А королева хотіла одружити принца на принцесі, а не на бідній дівчині!

Королева наказала принести Кохаві флейту і наказала грати. Кохава заграла таку чудову мелодію, що всі присутні заплакали. Усі, крім королеви. Королева наказала зіграти на скрипці, потім на арфі. З кожного інструмента, якого торкалася рука Кохави, лунала прекрасна музика. Переконавшись, як талановита Кохава, королева оголосила: «Я забираю її до себе в палац, до придворних музикантів!»

Бідолашна мама мало не померла, почувши, що Кохаві доведеться жити у палаці одній! Але з королевами не сперечаються. Щоправда, прощаючись із дочкою, вона встигла сказати Кохаві, щоб та ніколи, ні в якому разі не знімала дорогоцінного каменю і нікому не розповідала, що в ньому вкладена її душа. Кохава поцілувала матір і вирушила до королівської карети.

Насправді королева зовсім не хотіла брати Кохаву в придворні музики – адже тоді принц, точно, побачив би її. Як тільки карета прибула до палацу, королева звеліла кинути Кохаву в підземелля та заморити голодом.

Бідна, перелякана до смерті дівчина опинилась у в’язниці. Вона й справді померла б з голоду, якби один із вартових не зглянувся над її красою і не почав потайки приносити їй їжу. У похмурому підземеллі Кохава плакала за батьком та матер’ю і молилася, щоб Господь визволив її з ув’язнення.

Бажаючи переконатися, що Кохава померла з голоду, королева сама пішла до підземелля. Спускаючись сходами, вона помітила, що з підвалу ллється світло. Яке ж було її здивування, коли вона побачила там живу і здорову Кохаву з блискучим дорогоцінним каменем на шиї!

– Ану, віддай мені свою прикрасу! – веліла королева.

Кохава злякалася, згадавши материнський наказ, але королева не стала навіть чекати на дозвіл. Вона зірвала камінь з шиї Кохавы, і дівчина відразу ж заснула.

Королева зраділа, вирішивши, що Кохава нарешті померла.

– Тепер я позбулася цієї дівчиниськи! – Вигукнула вона.

І наказала вартовим поховати Кохаву подалі від палацу, щоб ніхто не знайшов її могили.

Але дорогою в далекий ліс вартовий помітив, що дівчина дихає, і зрозумів, що вона просто спить. Тому він відніс її до мисливської хатинки і залишив там. День за днем Кохава спала, не бачачи снів, і ніхто, окрім королівського вартового, не знав, де вона.

І ось одного разу принц, роз’їжджаючи лісом, помітив мисливську хатинку і вирішив зупинитися і відпочити. Увійшовши всередину і побачивши прекрасну сплячу дівчину, він одразу закохався у неї. Принц хотів було відразу зізнатися в коханні, але переконався в тому, що розбудити сплячу неможливо. Він виставив біля хатинки варту, щодня приїжджав відвідати свою кохану і лив гіркі сльози, бо красуня ніяк не прокидалася.

Королева помітила, що син став сумним, і запитала, у чому річ. Принц признався їй, що полюбив прекрасну дівчину.

– Сподіваюся, вона принцеса? – Запитала королева.

– Звичайно! – Вигукнув принц. Ким же ще може бути така красуня?

– У такому разі я дам тобі подарунок для неї.

– Дуже добре, – відповів принц.

– Цей подарунок якнайкраще підійде прекрасній принцесі. – І королева дала принцу той самий камінь, який забрала в Кохави.

Не встиг дорогоцінний камінь торкнутися шиї Кохови, як вона прокинулася.

– Хто ти? – Запитала вона у принца. – І де я?

Принц розповів Кохаві, як знайшов її і як вона прокинулася, як тільки  він одягнув їй на шию дорогоцінний камінь. Кохава подивилася на камінь і відразу згадала королеву.

– Де ти його взяв? – Запитала вона.

Кохава дізналася, що її рятівник – не хто інший, як принц, а принц дізнався про злодіяння, яке вчинила його мати. Життя Кохови в небезпеці, зрозумів він, залишив Кохаву в хатині, а сам подався до палацу.

Там він одразу пішов до королівських покоїв.

– Матінко, я одружуюся! – Оголосив він.

— Схоже, тобі до вподоби ця принцеса, — зауважила королева. – Ну що ж, тоді починаємо приготування до весілля!

Слуги працювали день та ніч. Кухарі готували вишукані страви, садівники зрізали величезні букети троянд, покоївки до блиску начищали срібло. На сьомий день все було готове. Піддані зібралися біля королівського палацу, перешіптуючись:

– Де ж наречена?

Нареченої не бачила ще навіть королева. А коли та прибула, обличчя її все одно не можна було розглядіти, бо його приховували сім покривал.

Серед тисяч гостей були і чоловік з дружиною – вони дуже сподівалися зустрітись зі своєю дочкою. Відколи вона поїхала до палацу, від неї не було навіть звістки.

Нарешті промовили вінчальні обітниці, і гості затамували подих: принц одне за одним знімав з нареченої покривала. Коли він зняв останнє, всі завмерли від такої краси. Всі, крім чоловіка та його дружини, які не могли повірити своїм очам, і королеви, яка вирішила, що перед нею привид. Зойкнувши від жаху, вона з усіх ніг кинулася геть із палацу – і з того часу ніхто її більше не бачив.

Принц та його молода дружина стали правити королівством. Кохава забрала матір із батьком до себе. Усім у палаці вона насолоджувала слух своїми піснями. Кохання Кохави і принца з роками ставало все сильнішим і вони жили довго та щасливо.