Про хом’ячка

Жив-був хом’ячок Лутоша. І була в нього мама. Мама Лутоші була розумною, спокійною та розважливою. Загалом, як справжнісінька мама. Лутоша дуже любив свою маму, але допомагав їй тоді, коли мав настрій.

Але настрою в нього часто не було.

Мама просила синочка то помити посуд, то замести подвір’я, то полити квіточки. Лутоша виконував мамині доручення, але робив це з великою неохотою.

І ось одного разу, коли Лутоша витирав пилюку на підвіконні, він тихенько собі під ніс сказав:

— Добре було б стати вільним птахом. Забути про тарілки, квіточки та віники. Летиш собі – і жодних доручень від мами! На висоті маминих слів не чути!

А поряд із хаткою хом’ячка росло товсте велике дерево. На одній із гілочок цього дерева сидів жучок-шкарпетка. На вигляд він був простий і непоказний, але вмів читати чужі думки. Його бабуся навчила. І взагалі він був трошки чарівником. Почувши слова хом’яка, подумав:

– А може варто відправити хом’яка політати? Лети, Лутошо, і нехай вітер буде тобі другом!

– Оце чудеса! – закричав Лутоша, підлітаючи вгору. – Я перший у світі птах-хом’як!

І нічого, що у птаха-хом’яка щічки пухкенькі , ніжки коротенькі та маленький хвостик. Головне, що летить!

Над неповоротким птахом-хом’яком глузували солов’ї, сміялися ворони і жартували горобці.

Але мрія про політ у хом’яка збулася!

Налітавшись досхочу, Лутоша зголоднів і вирішив підкріпитися.

– Де ж мама? – міркував він. – У мами завжди є щось поїсти, а хто нагодує мене зараз? І взагалі я по мамі скучив.

Птах-хом’як уже готовий був приземлитися в Лазуровому лісі, де жила мама, але лісу не було видно. Мама Лутоші була далекою.

— Хто ж подбає про мене? – думав Лутоша.

Він крикнув кароокому горобцю:

— Чи далеко звідси Лазуровий ліс? Там моя мама. Вона приготувала мені обід.

— Та години дві льоту, — відповів горобець. – Перекуси поки що комахами або комарами. Он їх скільки літає.

— Ага, комахами чи комарами, — тихо передражнив горобця хом’як. – Мені нормальна їжа потрібна: ягоди, зернятка, коріння, листя.

Приземлився Лутоша у довколишньому лісі. І почав коріння шукати. Дещо знайшов. Покрутив у лапках, погриз. Без мами їжа не смачна!

— Мені б до матусі любої, я б і посуд помив, і підвіконня і навіть кладовку б вимів, — зітхав невдаха мандрівник.

Іде хом’ячок незнайомим лісом. І раптом назустріч йому непоказний жучок-шкарпетка.

— Налітався досхочу? – спитав Лутошу жучок-шкарпетка.

– Налітався, – відповів хом’ячок, – до мами хочу.

– Я допоможу тобі повернутися до мами, – сказав жучок-шкарпетка, – але не забудь приготувати букетик квітів.

— А це навіщо? – Запитав хом’ячок.

— Для радості, — відповів жучок-шкарпетка.

Коли за допомогою жучка-шкарпетки хом’ячок повернувся до Лазуревого лісу, відразу з усіх ніг побіг до мами.

— Мамочко, ось тобі квіточки, скажи, будь ласка, що треба зробити? З тобою так добре, моя люба матусю, я у всьому буду тобі допомагати!

Мама хом’ячка радісно дивилася на нього.

Незграбний жучок-шкарпетка підморгнув мамі хом’ячка і пішов спати. Лазуровий ліс стояв темний і таємничий.

І діткам також треба йти спати.

Добраніч!