Снігова парасолька

Жив-був на небі злий Вітерець-морозець. Дивився він на землю, і дуже йому не подобалося, коли люди гуляють на вулиці та радіють гарній погоді. Тому Вітерець-морозець дмухав на землю холодним повітрям, щоб люди сиділи по своїх домівках.

Але навіть холодний вітер не надто лякав людей, адже взимку усі чекали на сніг та зимові розваги.

Тому Вітерець-морозець замислив сховати сніг від людей. Побачивши снігові хмари, він розгорнув велику-превелику парасольку догори дриґом, та почав збирати в неї сніжинки, що падали з хмари.

– Ідіть-но сюди, гарнюні! – примовляв Вітерець-морозець. Зараз я вас зберу, а потім дмухну та перетворю на крижані скиби!

Ось так збирав Вітерець-морозець сніжинки в свою парасольку, та не помітив, що сніжинок в ній зрештою стало так багато, що парасоля перевернулася. Сніжинки одна за одною падали на землю на радість людям.

Вітерець-морозець схопив парасольку та разом з нею також полетів вниз, мов на парашуті.

– Дивіться, сніг пішов! – весело казали дорослі.

– Ура! Нарешті сніг! – раділи дітлахи.

Навіть звірята в лісі раділи, тому що без снігу взимку їм було незручно. Ведмедю тривожно спалося у своєму барлогу, а заєць не міг сховатися від хижаків у зимній білій шубці. Навіть земля раділа снігу, він став для неї ковдрою, яка захищає від холоду.

Тим часом, Вітерець-морозець намагався розігнати всі сніжинки. Він дмухав, дмухав на них, а потім втомився і повернувся додому. А його снігова парасоля перетворилася на цікаву крижану скульптуру, яка прикрашала місто до самого кінця зими.