Сусіди

Одна сім’я отримала у  весільний подарунок  невелику ферму, що знаходилася далеко від села посеред широкого степу. Неподалік ферми був невисокий пагорб, на вершині якого лежала гора каміння.

Щасливі чоловік і дружина після весілля переїхали жити на свою ферму. Але через деякий час вони помітили, що довкола немає жодної душі і що вони зовсім відірвані від інших людей. Жоден мешканець села і близько не підходив до їхньої ферми через страх опинитися біля пагорба, на якому, за чутками, жили страшні степові чоловічки.

Хоча ніхто з сільських мешканців ніколи не бачив цих чоловічків і тим більше не розмовляв з ними, всі були впевнені, що вони страшні та злі, або принаймні дуже неприємні. Але молода пара не звертала уваги на всі ці чутки, насолоджуючись щастям та спокоєм свого життя.

Одного вечора, коли вони сиділи біля каміна, хтось постукав. Двері відчинилися, і на порозі з’явився маленький чоловічок з довгою бородою, зростом не вище коліна. На ньому була червона шапочка і шкіряний фартух. За мить чоловік та дружина зрозуміли, що це, мабуть, один із степових чоловічків. Але він зовсім не здався їм злим чи хоча б неприємним. Незважаючи на свою відмінність від звичайних людей, він виглядав дуже доброзичливим.

І тоді чоловік і дружина запросили його увійти та сісти біля каміна.

— Доброго вечора, – сказав відвідувач.

— Наш народ, що мешкає на пагорбі, побачив, що ви приїхали сюди жити по сусідству з нами. Якщо ви не завдаватиме нам зла і поводитися з нами дружелюбно, ми теж не зробимо вам нічого поганого.

— Заспокойтесь, ми нічого лихого вам не зробимо. У нас тут достатньо місця, і ми вас нічим не обмежимо. Не бачу причин, які могли б завадити нам жити в дружбі та злагоді з вами, — сказав чоловік, а його дружина запросила степового чоловічка розділити з ними вечерю.

— Дякую, — тихо сказав чоловічок, — але мене послав до вас король, і я не хочу примушувати його чекати і турбуватися. Добраніч.

І маленький степовий чоловічок зник так само миттєво, як і з’явився.

З цього моменту молода пара та степові чоловічки потоваришували. Спочатку степові чоловічки побоювалися своїх сусідів, і зникали, тільки-но їх побачивши. Але незабаром переконавшись, що ця сім’я справді не завдасть їм жодної шкоди, перестали ховатися і спокійно займалися своїми справами. Щоразу, коли чоловік чи дружина зустрічалися десь зі своїми сусідами, ті дружелюбно посміхалися та вітали їх добрим словом. Молода родина була щаслива, коли після народження їхньої дочки Інгрід, степові чоловічки поклали на поріг їхнього будинку кошик із ласощами.

Через деякий час жінка важко захворіла. Чоловік дуже злякався, думаючи, що вона скоро помре, і побіг у село, сподіваючись знайти допомогу. Але ніхто з мешканців села не знав, як вилікувати хворобу його дружини. Нарешті йому порадили звернутися до однієї старої, яка вміла лікувати травами. Але вона відмовилася піти до хворої через страх зустрітися зі степовими чоловічками. Засмученому чоловікові нічого не залишалося робити, як повернутися додому.

З кожним днем ​​його дружині ставало дедалі гірше. Якось сидячи біля ліжка своєї дружини, чоловік заснув. Раптом він прокинувся і побачив, що вся кімната наповнена степовими чоловічками. Одні прибирали кімнату, другі зашивали одяг, треті гойдали дитину, четверті готували трав’яний чай, яким незабаром напоїли хвору жінку.

Коли степові чоловічки помітили, що чоловік прокинувся, вони з усіх ніг кинулися тікати з його будинку. Вже другого дня хворій полегшало. І незабаром вона зовсім одужала і почала займатися своєю роботою.

Минули роки. Інгрід виросла. І всі ці роки степові чоловічки продовжували допомагати своїм сусідам. Дуже часто, щоб хоч якось віддячити їм за доброту, Інгрід та її мати пригощали своїх сусідів вівсяною кашею і щойно випеченим хлібом.

Якось навесні Інгрід та її батьки були дуже здивовані, що всі камені, розкидані на їхньому полі, акуратно складені в одному місці. А восени, коли настав час збирання врожаю, вони побачили, що всі колоски зібрані, обмолочені і що їм уже нічого не треба робити. Багато вечорів, сидячи біля каміна, сім’я згадувала все добре, що зробили для них степові чоловічки. Інгрід та її батьки щоразу під час своїх вечірніх молитов дякували Богові за те, що Він послав їм таких чудових сусідів.

Якось увечері хтось постукав, і в кімнату зайшов степовий чоловічок, той самий, який відвідував їх і вперше. Тільки на ньому, замість звичайного одягу, був ошатний костюм. У своїх руках він тримав ціпок. Степовий чоловічок виглядав дуже сумним і засмученим.

— Наш король просить вас прийти до нас на пагорб сьогодні ввечері,— сказав він і не додав жодного слова.

Увечері Інгрід та її батьки вирушили до печери на пагорбі, де жив степовий народ. Вони відчинили невеликі двері і ввійшли всередину. Сім’я опинилася у просторій залі, прикрашеній різнокольоровими степовими квітами. Посеред зали стояв великий довгий стіл.

Король запросив їх зайняти найпочесніші місця за столом. Після вечері король сказав:

— Я запросив вас сьогодні ввечері, щоб висловити вам подяку від мене особисто та всього мого народу за ваше дружнє ставлення до нас. На жаль, настав час моєму народу покинути це місце і піти за тими з нас, хто вже давно перетнув води Норвегії. Ми хотіли попрощатися з вами.

І один за одним степові чоловічки почали підходити до них, щоб попрощатися. Кожен чоловічок, що підходив до Інгріда, нагинався, брав з підлоги невеликий камінчик і простягав його дівчині. Пізніше вони покинули свою печеру і на чолі з королем пішли через широкі степові простори. Інгрід і її батьки дивилися на них з вершини пагорба доти, доки останній степовий чоловічок не зник з поля зору.

Наступного ранку Інгрід вирішила подивитися на каміння, яке їй подарували степові чоловічки. Ці камені, що здавались звичайнісінькими в темряві, виглядали тепер зовсім по-іншому. Вони сяяли і переливались на ранковому сонці. Деякі з них були коричневими, другі фіолетовими, чорними, зеленими та блакитними. Щоб Інгрід ніколи не забувала про степових чоловічків, вони подарували їй каміння всіх кольорів та відтінків своїх очей.

З того часу кажуть, що дорогоцінні камені сяють і переливаються так чудово, бо степові чоловічки віддали їм колись колір своїх очей, щоб зробити подарунок своїм добрим сусідам.