Сварливі ноги Оленки

Сироватка О.

Мабуть, ще ніхто не бачив такої дівчини, як Оленка. Заледве прокидалася вранці, відразу починала сваритись і сварилася цілий день.
Сварилася з усіма, кого тільки зустрічала: з черевиками, шнурівками, з лялькою, м’ячиком з їжею (з нею таки найбільше!), з мамою, татом, листоношею, продавцем газет, сусідами, доктором,
з усіма дітьми — ба, навіть із власною тінню, а ввечері з ліжком і ковдрою. Сварилась і сварилась, і рот у неї не замикався.

— Накрийменепорядно! — кричала ввечері на ковдру! — Небачишщоногивменевистають ?

А вдень, коли світило сонечко, сердилася на свою тінь:

— Неходивеепобілямене! Ятебенепотребую! Геть! Чомувсеплутаєшсяпідногами?

Коли отак Оленка все сварилась і сварилась, то й не диво, що навчилися сваритись і її ноги.
От тоді й почалося!
Ішла Оленка вулицею, ступала пишно, наче князівна, і дивилася, з ким би тут можна знов посваритися. Знічев’я почула, як її ліва нога заговорила до правої:

— Думаю, що тепер повинні ми йти наліво.

— Ні! — відповіла права нога. — Вважаю, що треба йти направо.

— Наліво краще! — сказала ліва нога.

— А я йду направо! — заявила права.

— Прошу дуже, шановна пані, права ніжко! Ідіть, куди хочете! Я ж вас не затримую! — забурмотіла ліва нога.

— Та ж певно, шановна пані, ліва ніжко! Піду туди, куди мені подобається!

І ось, права нога рушила направо, ліва наліво, а Оленка — геп! — і впала. Підвелася, глянула на збиті коліна й почала плакати, а разом з нею плакала ліва нога і хлипала права нога.
Оленка обтріпала спідничку й рушила далі. Ішла крок за кроком, нога за ногою.

— Тепер я пішла б направо, — відізвалася ліва нога.

— А мені не хочеться! — спротивилася права нога.

І ось, права нога рушила наліво, ліва — направо, а бідна Оленочка — геп! — знову впала.
Плаче-лементує, коліна в неї болять .. .
Але нічого робити! Підвелася» обтріпала спідничку й подумала, що найкраща рада на всі клопоти — морозиво. Швидко побігла по морозиво.

Але її ноги продовжували сварку і кожна робила, що хотіла: ліва ступала наперед, права — назад, ліва хотіла бігти, а права — стояти, потім знову ліва хотіла стояти, а права бігла.
Оленка ледве-ледве дійшла додому. Ще на сходах її ноги сварилися й ніяк не могли погодитися. Ліва перескакувала два східці вгору, а права — два східці вниз.
Оленка вже не могла ступити кроку, щоб не спіткнутись, не хитатись на всі боки, не падати.
Не було ради, матуся пішла з Оленкою до лікаря.

Оглянув лікар Оленку, обстукав, посвітив лампочкою на ноги й нічого не сказав, тільки покрутив головою. Оленка мусіла перед ним ходити по кімнаті, але яке то було ходіння! Одна нога наліво, друга направо і знову одна в одну сторону, а друга в другу.

— Такої дивовижі я ще не бачив! Що воно може бути? — дивувався лікар.

Думав-думав, урешті каже до мами:

— Прошу вас, а, може, ваша донечка дуже говірка і сварлива?

Матуся дуже любила свою Оленочку й не хотіла ні одного злого слова чути про неї.

— Але ж, пане докторе! — відповіла швидко.

— Моя Оленка сварлива? Ніколи! І не думайте такого!

Однак лікар знову недовірливо покрутив головою і врешті заявив дуже по-вченому:

— Оленка хвора. Але її можна вилікувати. Оленка хвора на хронічну сварливизну в сполуці з тяжкою стадією авантурози.

Щойно тепер, коли пан доктор такими вченими словами з’ясував хворобу, матуся погодилася:

— Ваша правда, пане докторе! Моя донечка дійсно трохи сварлива . . .

— Ну, то тепер уже все ясно! — зрадів доктор.

— Ваша донечка заразила своєю сварливістю власні ноги. Якщо вона не перестане сваритись, то і з ногами не буде ладу. Знаю тільки один припис: до ліжка, не сваритись і не сперечатися!

Лежала Оленка в ліжку один день, лежала другий, а третього дня каже до своїх ніжок:

— Ніжки, ніженьки мої! Ну, скажіть самі, чи все це було нам потрібне? Тепер мусимо лежати й лежати, навіть ніяк піти по морозиво.

— Так, це правда! — сказала права нога. — Мені зовсім не хочеться лежати.

І, на диво, ліва нога сказала те ж саме:

— А думаєте, що мені хочеться? Це ж ніяка приємність отак лежати й лежати!

Усе скінчилося щасливо. Оленка перестала сваритися, ніжки видужали. Знову могли бігати з Оленкою без ніяких неприємних пригод. А по морозиво бігли завжди найшвидше.

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:

Джерело:
“Веселка”
Журнал для української дітвори
Лютий,  1969 р.
Видання Українського Народного Союзу
м. Нью – Йорк

Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: