Цап та Вовк
Паслися на лузі Коза та Цап. Разом прийшли вони на пасовище, разом домовились йти додому. Тільки Коза наїлася раніше, чим Цап, і вирішила йти сама. Скільки не вмовляв її Цап — вперта Коза не послухалася.
Ішла, йшла Коза і прийшла до річки. Тільки ступила вона на міст і завмерла від страху. Ноги в неї підкосилися, хвостик затремтів. На мосту сидів голодний Вовк і клацав зубами. Коза стоїть як вкопана, а Вовк ласкаво запитує:
— Куди прямуєш, Кізонько?
— Іду з пасовища додому, — ледь, ледь промекала Коза.
— А чому тремтить твій хвостик? — запитує Вовк.
— Боюся тебе, сірий. З’їж ти мене!
— Звичайно, з’їм! – прогарчав Вовк, кинувся на Козу і проковтнув її.
Наївся Вовк і заснув міцним сном. Прокинувся — вже стемніло. Знову сів він на мосту — чекає на здобич. Довго чекав. Нарешті бачить Вовк — іде до мосту Цап. Та сміливо так іде, не зупиняється.
Старий Цап був дуже розумним. Побачив він сірого розбійника і вирішив перехитрити Вовка.
— Звідки йдеш, куди прямуєш, шановний? — Запитує Вовк Цапа.
— Іду з пасовища, старий розбійнику!
— Якщо тебе послухати, дуже ти хоробрий! Чому ж тоді тремтить твій хвіст?
— Від нетерпіння розпороти тобі живіт рогами! Стережися, слідом за мною йдуть два мисливські пса!
— Стривай, хоробрий Козел, затримай їх на хвилинку! — закричав Вовк і кинувся до лісу.
А старий Цап повернувся додому цілим і здоровим.
Джерело:
“Кабардинские народные сказки”
Переклад – А. Алієва, З. Кардангушев
Видавництво: “Детская литература”
1977 р.