Водяник

Один хлопчик дуже любив купатися. І навіть у повінь, коли річка вийшла з берегів і піднялася, не послухався він батька з матір’ю і втік купатися. Роздягнувся на березі і стрибнув у воду. Бурхливий потік підхопив його і поніс. Хлопчик щосили боровся з течією, розтинаючи хвилі, та бачить — не вистачить сил. Почав він кричати, кликати на допомогу. Почув його водяник. І добре, що почув — маленький плавець уже захлинувся і знепритомнів. Коли водяник приспів до потопаючого, той уже був нерухомий, і хвилі відносили його все далі і далі. Правду кажучи, водяник терпіти не міг, коли хтось із людей живим потрапляв до нього на дно. Але маленький плавець сподобався йому. Жаль стало дитину топити, і він вирішив врятувати її.

Водяник узяв дитину на руки і відніс до свого прекрасного палацу на дні річки. Ніколи ще у його володіння не потрапляла жива людина, — уперше так сталося. Поклав водяник хлопчика на ліжко. Потім тихенько відійшов і сховався, чекаючи, коли його гість прокинеться.

Прокинувся хлопчик, подивився довкола і побачив, що лежить на скляному ліжку посеред скляної кімнати. Біля ліжка столик, а на ньому повно іграшок, і всі з кришталю. Іграшки так гарно переливались і були такі красиві, що хлопець потягнувся до них – хотів побавитися. Але згадав свій будинок і гірко заплакав. Водяник одразу прибіг до нього:

— Чому, маленький, плачеш?

— Додому хочу, — схлипував хлопчик.

— Невже в тебе вдома краще, ніж у моєму палаці? – здивувався водяник.

— Краще! – ще голосніше заплакав хлопчик.

Зрозумів водяник, що всі його умовляння марні, і пішов. А хлопчина, наплакавшись, заснув. Тоді водяник підкрався до нього і переніс до іншої кімнати. Прокинувся хлопчик, подивився навкруги і побачив, що лежить він у срібній кімнаті — і стіни, і підлога, і стеля срібні, біля ліжка срібний столик з іграшками, і всі іграшки з чистого срібла. Таке багатство! Як зачарований дивився на них хлопчина. Потім взяв срібні іграшки, почав бавитися. Але забавки швидко йому набридли. Згадав він, як весело було з братиком та сестричкою, і заплакав. Прибіг водяний і питає:

— Чому, маленький, плачеш?

— Хочу до братика та сестрички, — відповів хлопчик і заплакав ще дужче.

Водяник ніяк не міг його втішити і пішов. А хлопчик заснув. Водяник знову підкрався до нього навшпиньках і переніс до третьої кімнати. Коли хлопчик прокинувся, то побачив, що він лежить у золотій світлиці на ліжку з чистого золота.

Все там було золоте: столик, стільці, іграшки. Хлопчику часто розповідали про чарівні скарбниці, де зберігається золото. Але таке багатство йому й уві сні не снилося! Зачарований, взявся хлопчик за іграшки. Але недовго вони його радували. Згадав матір і батька, і знову заплакав. Прибіг водяний і питає:

— Чому, маленький, плачеш?

— Хочу до батька та до матері! Здивувався водяник —він не знав, хто такі батько та мати.

— Невже батько і мати тобі дорожчі за чисте золото? – вигукнув він.

— Дорожчі, – сказав хлопчик.

Водяник пішов і зібрав усі перли, які були в його підводному царства. Зібрав і висипав перед хлопцем. Груда перлин виросла до самої стелі, і водяник спитав:

— Невже батько і мати дорожчі за таку гору перлів?

Замружився хлопчина, щоб сяйво скарбів не засліпило його.

— Даремно ти стараєшся! – відповів хлопчик. — Все одно не зрозуміти тобі ціну мого батька й матір. Вони мені найдорожчі на світі!

Зрозумів водяник, що нічим йому не втішити хлопця, почекав, поки той засне, обережно виніс його сонного з води і поклав на берег. Тут чекав свого господаря бідний одяг. Водяний наповнив кишені золотом і перлами і втік.

Прокинувся хлопчик і побачив, що лежить на березі біля води. І згадав водяника та підводне царство. Спочатку хлопчик подумав, що все це йому приснилося, але коли поліз у кишеню і витягнув золото і перли, зрозумів, що то був не сон, а правда. Кинувся хлопчина додому до батька та матері, до брата та сестрички. Радості їх не було кінця!

Хлопчик, як і раніше, ходив на річку купатися, та тільки вже мілководдя тримався — туди водянику не дістатися.

А водяник повернувся до свого підводного царства дуже засмучений. Він думав, що вибрав у своїх володіннях найцінніші скарби. І раптом виявилося, що у людей є скарби дорожчі за золото і перли. Є у людей батько та мати, брати та сестри. А водяник нікого не мав! Засумував він і проплакав три дні поспіль; від його ридання тремтіли береги, а хвилі шуміли, наче при повені. А потім вирушив водяник оглядати кожен куточок свого царства — може, десь причаїлися особливі скарби, які досі не траплялися йому на очі.