Ворона

Не хочеш бути диваком,
Держись звання, в якім ти був ще малюком.
Простий з вельможним панством не ріднися,
І, як родився карлюком,
То в велетні уже й не пнися,
А пам’ятай частіш свій зріст.

***

Утикавши собі павлиним пір’ям хвіст,
Ворона з Павами пішла гулять чванливо,
І дума, що її красі
Т родичі й колишні приятелі всі
Здивуються, мов сталось диво;
Що Павам всім вона сестра,
І що прийшла її пора
Окрасою служить Юноні для двора.
Який же наслідок, що потім з цього стало?
Що Пави вискубли її як деркача,
І, що тікаючи від них навтікача,
Не лиш чуже (перо б хоча),
А і свого на ній зосталось пір’я мало.
Вона знов до своїх, назад, але свої
Обскубаної гави не впізнали,
Ворону зовсім обідрали,
І тим скінчились витівки її,
Що від Ворон вона відстала,
І Павою не стала.

***

Цю байку я билицею вам поясню.
Мотрона, молода купцівна, заволала
В вельможну увійти рідню.
За нею посагу півміліона.
От віддали Мотрону за Барона.
Що ж сталося? Нова рідня її аж їсть
Докором, що, мовляв, міщанська в неї кість,
Стара ж — що як вельможа підняла свій хвіст:
І от тепер моя Мотрона
Ні Пава, ні Ворона.

Переклад І. Неходи