Вовк і журавель

Про вовчу жадність всякий знає:
Бо Вовк під час їди
Кісток не залишає.
Та з них один зазнав біди:
Він кісткою чуть не вдавився.
Не може Вовк ні охнуть, ні зітхнуть;
Прийшлось хоч ноги простягнуть!
Та Журавель, на щастя, приблудився.
Отож бо Вовк став знаками його манить,
В біді благає пособить.
І той свій дзьоб аж з головою
Встромив у пельку, і з великою бідою
Дістав ту кістку, й нум за труд просить.
— «Жартуєш!» — звір раззявив пащу:
«Тобі за труд? Невдячне ти ледащо!
Як бачу я, тобі замало ще того,
Що дзьоба довгого ти витягнув свого!
Ану, голубчику, вбирайся,
Та стережись: мені ти більш не попадайся».

Переклад П. Сліпчука