Виноград і шпак

Зігріло землю тепле березневе сонечко. Взяв виноградар ножиці і крикнув шпакові:

— Гей, пташко-невеличка, пішли зі мною виноградні лози обрізати!

— Не можу, — відповіла пташка, — я зайнята: гніздо будую.

І полетіла за соломинками.

Пронісся над пагорбами весняний вітер. На лозах з’явилися молоді пагони. У садах задзижчали бджоли. Виноградар узяв на плече мотику і сказав шпакові:

— Пішли зі мною — виноградні кущі підгортати!

— Що ти! — відповіла пташка. — Я якраз починаю класти яйця!

І сіла в гнізді.

Прогриміли червневі грози. Зливи омили землю. Виноградар знову покликав шпака:

— Гей, пташко-невеличка! Ходімо виноградник обприскувати, бо на ньому, того й дивись, «біла гнилизна» з’явиться.

—  Іди один! Хіба ти не бачиш, що я пташенят висиджую! — відповіла пташка і принишкла у своєму гнізді.

Виноградник густо заріс бур’янами. Дбайливий господар наточив серп і спитав шпака:

— Чи не хочеш піти зі мною виноградник прополоти?

— Ні! — відповів шпак. — Ніколи мені: я вчу пташенят літати.

Настала осінь. Дозріли бурштинові грона. Хазяїн запряг коней до воза і поїхав на виноградник.

— Де ти, маленька пташко? — крикнув він.

— Тут я! — прощебетав шпак.

— Ходімо врожай збирати!

— Зараз! — стрепенувся шпак. — Дай тільки пташенят покличу. Всі разом виноград будемо збирати!