Як журавлі стали небесними оленями

Це було давно, дуже давно. І коли це було, не пригадаєш. Зібралися біля Великого озера всі болотяні птахи. Зібралися та засперечалися. Кожна хвалить себе:

— Я кращий за всіх птахів на землі, — кричить болотяний кулик, — швидше за мене жоден птах не літає!

— Дурню! – Відповідає йому качка-нирок. — Скажи, хто краще за мене пірнає?

З-за великої купини вийшов журавель:

— Жалюгідні ви птахи, погляньте на мої довгі ноги, і ви скажете, що журавель — найкращий птах!

Почув це Лісовий господар і зробив так, що качка стала ненажерою, запливла жиром, важкою стала, болотяний кулик стиснувся — став маленьким, непомітним птахом, а в журавля ноги висохли і перестали гнутися. Тому мама журавель і висиджує пташенят на високій купині, в іншому місці сидіти не може: прямі та довгі ноги нікуди подіти.

Всі болотяні птахи присмиріли. Лише журавель розгнівався на Лісового господаря і пішов до нього за правдою. У цей час Лісового господаря з усіх боків оточили маленькі пташки. Вони просили Лісового господаря:

— Допоможи! Взимку дуже холодно, а на південь летіти нам важко: малі у нас крильця, втомлюємося ми, падаємо, вмираємо.

І як тільки прийшов довгоногий журавель, Лісовий господар засміявся:

— Ось вам, пташки, гарний небесний олень, він возитиме вас на південь…

З того часу, як тільки піднімуться в небо журавлі, щоб летіти в теплі країни, їх оточує безліч маленьких пташок. Вони поспішають зайняти кращі місця на довгих ногах журавлів. Так щоосені журавлі відвозять від нас на південь маленьких пташок, а навесні привозять їх назад.