Качечка Крячечка і заєць Задирака
На лісовому озерці серед очерету було одиноке гніздечко. Жила там качечка Крячечка.
Якось, коли була вона ще каченям, гнався за нею по бережку лис Рудий Хитрун. Впіймати – не впіймав, а лапку зачепив. Та так сильно, що ходити качечці було важко.
А під найближчою ялиною жили зайці. Всі – любителі погратися і пострибати. Тільки був серед них найменший, що любив над іншими позадиратися.
Сороку білобоку – лісову поштарку називав повільною, як черепаха, діда Бурого, ведмедя, старим пеньком, а учительку Сову – сліпою, мов кріт.
Якось вийшла Крячечка бережком пройтися, черв’ячка зловити, то Задирака її Криволапкою назвав.
Нічого не сказала йому качечка, повернулась на ставок, і там гірко заплакала.
З-за образи навіть не помітила, що ходити по березі їй стало легше.
Пройшло кілька днів. Заєць так і намагався всіх зачіпати. А качечка то над лісом літала, в гостях у Сови і Дятла бувала, то на ставку плавала.
Та одного ранку прокинулась вона від дивних звуків на іншому березі ставка.
Вовк Сірий Бік нашого Задираку доганяв. От-от схопить. Качечка кинулась вуханю на допомогу:
– Стрибай, стрибай мені на спину.
І зайчик стрибнув. Та вовк встиг йому лапку кігтями обдерти.
Крячечка почекала, поки вовк до лісу побіжить, і відпустила Задираку. А той ледве на лапку ступає.
– Тепер і ти Криволапка, – посміхнулась вона.
З того часу Задирака перестав над всіма задиратись. А, навпаки, почав усім допомагати.
