Козина скеля над Оравою-рікою

У незабутні часи жила над Оравою-рікою в Козиній скелі гірська фея, добра чарівниця. У народі любили її, вона порадою і грішми допомагала всім бідним людям.

І ось трапилося лихо — з’явилися раптом на Ораві – ріці дракони люті. Послав народ до гірської феї молодого красеня Янко за порадою та допомогою. Осідлав Янко коня, сів і поскакав уздовж берега річки під гуркіт грому і блискавки. Під’їхав він до Козиної скелі, що нависала над самою водою, зліз із коня і прив’язав його до зламаного дерева. Потім багаття розклав і почав чекати півночі. Зазвичай гірська фея о цій порі зі скелі виходила.

Рівно опівночі розступилася скеля, наче двері відчинилися, вийшла звідти гірська фея і лагідно так запитує  в Янка, за якими такими справами він завітав.

— Ой, біда, люба панно, біда в нас! Наше село послало мене до тебе, — почав Янко. — Така напасть, що сказати страшно! У горі над селом є велика печера, і в ній влаштували собі лігво два люті дракони. Щойно стемніє, вилітають вони з печери, хапають наших корів та бичків і забирають до себе. Усіх вивели, нам тепер лишається тільки з голоду помирати. Ось прийшов я до тебе по допомогу, дорога ти наша заступниця! Одні ми з драконами не впораємося. Допоможи нам, будь ласка.

Вислухала Янка гірська фея і каже:

— Я знаю цих драконів. Один сюди прилітає і на тому схилі гори в ямі пожирає свою здобич. Гаразд, ти не журись, подолаємо цю напасть. Ось, візьми собі лозину, їдь додому і чекай драконів біля тієї печери. Як тільки виберуться вони назовні, сміливо сідай верхи на одного, а іншого прутиком поганяй. Коли вони розлютуються, ти дай їм прутик з’їсти, вони відразу дьогтем розіллються. А коли впораєшся з драконами, приїжджай до мене, отримаєш нагороду!

Сказала і зникла в скелі.

Янко зробив усе, як гірська діва веліла. Здолав обох драконів і народ з біди визволив. Ну ось, минає місяць чи два, Янко знову в дорогу зібрався, ошатно одягнувся, сів на коня. І помчав його кінь уздовж берега річки під Козиною скелею. Прискакав туди Янко, знову багаття розклав, напоїв коня, а опівночі став гірську діву кликати:

— Панно чарівнице, я драконів подолав, увесь Оравський край звільнив від них, дай мені нагороду обіцяну, для нареченої моєї якийсь подаруночок.

Затремтіла земля в нього під ногами, розступилася скеля, прекрасна гірська фея вийшла йому назустріч.

— Підійди ближче, Янку, — привітно покликала вона. — Ось тобі срібло та золото. Бери, скільки можеш. Але моя тобі добра порада — зайвого не бери, знай, що багатьох сміливців жадібність погубила. Було б шкода тебе, ти ще такий молодий. Тут ось і перли та каміння дорогоцінне, візьми все в подарунок своїй нареченій, але вже на інше не зазіхай, бо погано тобі буде!

Янко повні кишені набрав, і торбу набив сріблом і золотом, нахапав перлів і дорогих каменів. Стоїть, озирається — щоб ще взяти? Бачить, висить золотий вінець гірської феї, хап і його.

Ой, біда тобі, Янко, ой біда Янко! Кінець тобі! Затремтіла земля, і зімкнулась скеля зі страшним гуркотом. Кінь злякався і помчав додому без вершника, як посланець, що немає вже Янка живого. Так не стало Янка.