Купець

«Андрію, ну ж бо йди!
Куди ти запропав? Іди мерщій сюди,
Глянь в дядькову калитку!
Торгуй по-моєму, то будеш ти не в збитку», —
Вчив небожа Купець в крамничці у своїй:
«Ти знаєш польського сукна сувій,
Який залежався у мене дуже довго,
Бо він старий, гнилий, підмочений давно;
Та ж за англійське я вже збув своє сукно!
Ось бачиш, сотеньку взяв тільки-но за нього.
Бог дурника послав!»
— «Усе це, дядьку, так», — тут небіж відказав:
«Але не знаю я, хто в дурники попав;
Дивіться, сотня та фальшива, — їй-же богу!»

***

Що обдурив тебе Купець — не диво в тім;
Хто ж розумом своїм
Збагнути світ зуміє, —
Побачить той, у чім є слабина людська;
Здебільша у людей в усьому ціль така:
Кого хто краще ошука,
І в дурні хто кого пошиє.

Переклад Д. Білоуса