Переляканий рак

Підліз якось рак до берега, аж дивиться – над водою на вигнутій очеретині щось кумедне звисає.

«І що то за нікчема?» – подумав. А потім обхопив очеретину та догори:

– Ану, мерщій злазь! Бо як трусону – то шубовснеш на дно! А тут я вже знатиму, що з тобою робити!

«Біда, не вийти мені живим з його дужих клешень», – подумав той, що вгорі, й затремтів усім тілом, аж очеретина заколивалася над водою.

Але поміркував і вирішив перехитрити рака.

– Слухай, ти, хвалькуватий недотепо! – гукнув униз. – Чи не бачиш, що на мені панцир, який не під силу й ковальському молоту, не те що твоїм немічним клешням. Я зараз сторчма кинуся зверху та приколю тебе до піщаного дня своїми гострими рогами! Що тоді скажеш?

Рак так і опустився грудьми на клешні.

Дійсно, в того, що погрожував згори, був панцир і роги.

«Ого, – засовався на місці він, – то якийсь небезпечний звірище. Краще зійти з дороги».

І позадкував у зарості.

З того часу рак так і повзе задом наперед, бо йому скрізь і завжди здається, що ось-ось зверху на нього кинеться той страшенний звір, якого ви, дітки, називаєте… сли-ма-ком.