Півник і сонечко

Молодий півник щоранку зустрічав сонечко. Стрибне на паркан, закукурікає, і ось уже з’явилося над лісом золоте світило. А тут, як завжди, закукурікав, а замість сонечка з-за лісу сірий туман виплив.
«Де ж сонечко знайти?» — постояв півник, подумав, надів чобітки і пішов до кошенятка.
– Ти не знаєш, де сонечко? — спитав він кошеня.
– Няв, я забув сьогодні вмитися. Мабуть, сонечко образилося і не прийшло, — пронявкало кошеня.
Не повірив півник кошеняті, до зайця пішов.
– Ой, ой, я сьогодні забув полити свою капусту. От сонечко й не прийшло, — пропищав заєць.
Не повірив півник зайцю, до жабки пішов.
– Квак-так? — заквакало жабеня. – Через мене це все. Я забув своїй водяній лілії «Доброго ранку!» сказати.
Не повірив півник і жабеняткові. Додому повернувся. Сів чай ​​з льодяниками пити. І раптом згадав: «Я ж учора образив маму, а вибачитись забув». І тільки він сказав:
— Мамо, пробач, будь ласка!
Тут сонечко й вийшло.
Недарма кажуть: «Від доброї справи у світі світліше стає, ніби сонечко прокидається».