Шукають товчений
У одному селі жили мати та дочка. Їхні сусіди з ранку до пізнього вечора працюють у полі, а вони або рукоділлям займаються або зовсім нічого не роблять, а лежать собі десь у холодці, ляси точать.
Настав час жнив. Мати каже дочці:
— Щось я погано себе почуваю, мабуть, скоро помру, навіщо ж мені жито жати, на полі надриватися?
— А я скоро вийду заміж, тож мені це також зовсім ні до чого, — озвалася дочка, повертаючись на інший бік.
Сусіди зібрали хліб з полів, обмолотили, засипали в комори. Лише одна смужка в полі залишилася несжата і пішла під сніг.
Настала зима. Мати не померла, з дочкою ніхто не одружився. Запаси, які були, всі вийшли, а їсти хочеться, голод не тітка. Що робити?
Одягнулися мати з дочкою в шуби, одна взяла лопату, друга серп, пішли жати. Назустріч сусід іде, питає:
— Чи далеко зібралися?
— Ідемо в поле жито жати, — відповідають мати з дочкою.
— Та які жнива взимку? — каже сусід. — Соломи і тої під снігом не знайдеш. Ходімо до мене, так і бути, я вам дам ячменю на коржики.
Відчинив сусід комору, розв’язав мішок із ячменем.
— Він у тебе товчений? – Запускаючи руку в мішок, запитує мати.
— Ні, цей ячмінь не товчений, — відповів сусід і знову зав’язав мішок. — Якщо ви шукаєте товченого, шукайте в іншому місці.
Переглянулись мати з дочкою, взяли лопату і серп і попленталися шукати в полі свою занесену снігом смужку.
Джерело:
“Чувашские легенды и сказки”
Видавництво: “Чувашское книжное издательство Чебоксары”
Чебоксари, 1979 р.