Віра та Анфіса йдуть до школи

Історія 4

Бабуся Лариса Леонідівна зовсім з Вірою та Анфісою замучилася, поки вони до дитячого садка не ходили. Вона говорила:

— Коли я була директором школи, я відпочивала.

Їй доводилося раніше за всіх вставати, сніданок малюкам готувати, гуляти з ними, купати їх, у пісочниці з ними сидіти.

Вона продовжувала:

— У мене все життя було важким: то перебудова, то тимчасові труднощі. А зараз, ну дуже важко стало.

Вона ніколи не знала, чого чекати від Віри та Анфіси. Припустімо, вона варить вермішель на молоці. А Анфіса на шафі підлогу підмітає. І суп у бабусі виходить сміттєвий, а не молочний вермішелевий.

— А вчора ось що було. Вчора взялася я підлоги мити, все водою залила. А Анфіса почала хустки приміряти. Іншого часу вона не знайшла. Хустки на підлогу покидала, вони мокрі стали, на ганчірки перетворилися. Довелося і хустки, і Віру, і Анфісу прати. А сили в мене не ті. Я краще в овочевий магазин піду вантажником… мішки з картоплею носити.

Мама її заспокоювала:

— Ще один день, і вони підуть у садок. Довідка про стан здоров’я у нас є, нам треба тільки кросівки та фартух купити.

Нарешті кросівки та фартух купили. І тато рано-вранці Віру з Анфісою урочисто повів у дитячий садок. Точніше, це Віру повели, а Анфісу в сумці понесли.

Підійшли вони і бачать, що дитячий садок урочисто закритий. І напис висить великий-привеликий:

«ДИТЯЧИЙ САДОК ЗАЧИНЕНО. ПРОРВАЛО ТРУБУ»

Треба дітей та звірів знову додому вести. Але тоді бабуся з дому втече. І тато сказав сам собі:

— Візьму я їх із собою до школи! І я буду спокійний і для них розвага.

Він узяв дівчинку за руку, Анфісі наказав в сумку залізти і пішов. Тільки відчуває щось сумка важка. Виявилося, що Віра в сумку залізла, а Анфіса по вулиці йде, босоніж. Тато Віру назовні витрусив, а Анфісу в сумку засунув. Так йому було зручніше.

До школи і  інші вчителі підійшли з дітьми, і завгосп Антонів із онуками Антончиками. Вони теж у цей трубопрорваний дитячий садок ходили. Дітей дуже багато прийшло — десятеро людей, цілий клас. Навколо школярі дуже поважні ходять або бігають, як на пожежі. Діти прилипли до своїх тат та мам — не відліпити. А вчителям треба на уроки йти.

Тоді найстарша вчителька Серафима Андріївна сказала:

— Ми всіх дітей до учительської кімнати відведемо. І попросимо Петра Сергійовича з ними посидіти. В нього уроків немає, а педагог він досвідчений.

І дітей повели до учительської, до Петра Сергійовича. Це був директор школи. Він був дуже досвідченим педагогом і тому одразу закричав:

– Рятуйте! Гвалт! Тільки не це!

Але батьки та Серафима Андріївна стали просити:

— Петре Сергійовичу, ну будь ласка. Лише дві годинки!

У школі пролунав дзвінок, і вчителі у свої класи побігли уроки давати. Петро Сергійович із малюками залишився. Він їм одразу іграшки роздав: олівці, лінійки, глобус, колекцію мінералів та ще дещо. Анфіса заспиртовану жабу схопила і з жахом почала розглядати.

А щоб малеча не нудьгувала, Петро Сергійович почав їм казку розповідати:

— В одному Міністерстві освіти жила баба Яга…

Віра одразу сказала:

– Ой, як страшно!

— Поки що ні, — сказав директор. — Виписала вона собі одного разу відрядження, сіла на мітлу і полетіла в одне маленьке містечко.

Віра знову каже:

– Ой, як страшно!

— Та нічого подібного, — каже директор. — Вона не в наше місто полетіла, а в інше… Прилетіла вона до однієї школи, прийшла до молодших класів…

– Ой, як страшно! – продовжувала Віра.

— Так, страшнувато, — погодився директор. – І каже: «Де у вас план позакласної роботи з молодшими школярами?!! Давайте його сюди, а то я вас усіх з’їм!

Віра тут своє лице зморщила, як кісточку персика, щоб заплакати. Але директор встиг  раніше:

— Не плач, дівчинко, нікого вона не з’їла!

– Нікого?

– Нікого. Усі цілі залишилися. Навіть директора в цій школі не з’їла… До чого ж ви, дитсадкові, вразливі! Якщо вас казки лякають, що з вами правда життя зробить?

Після цього Петро Сергійович книжки роздав і зошити. Читайте, дивіться, вивчайте, малюйте.

Анфісі дуже цікава книга дісталася: «План позакласної роботи 6-го „А“». Анфіса читала, читала… Потім їй щось там не сподобалося, і вона з’їла цей план.

Потім їй муха не сподобалася. Ця муха все у вікно стукала, хотіла розбити. Анфіса схопила лінійку — і за нею. Муха на лампочку сіла, Анфіса, як по мусі, хляп!..

В учительській стало темно. Діти закричали, захвилювались. Петро Сергійович зрозумів, що настав час рішучих дій. Він вивів дітей з учительської і став по одній дитині до кожного класу заводити.

У класах така радість почалася. Уявляєте, тільки вчитель сказав: “Зараз ми з вами напишемо диктант”, а тут дитину до класу заводять.

Всі дівчатка охкають:

— Ой який маленький! Ой, який переляканенький! Хлопчику, хлопчику, як тебе звати?

– Маруся.

Вчитель каже:

— Марусю, Марусю, чия ти? Тебе навмисне підкинули чи ти заблукала?

Маруся сама точно не впевнена, тому починає носика морщити, щоб заплакати. Тоді вчитель її на руки взяв і каже:

— Ось тобі крейда, малюй котика в кутку. А ми диктант писатимемо.

Маруся, звичайно, почала шкрябати в кутку дошки. У неї замість котика вийшов стільчик із хвостом. А вчитель почав диктувати: «Настала осінь. Усі діти сиділи у хаті. Один човник плавав у холодній калюжі…»

— Зверніть увагу, діти, на закінчення слів «в хаті», «в калюжі».

І тут Маруся як заплаче.

– Ти чого, дівчинко?

– Човника шкода.

Так і не вдалося четвертому «В» диктант написати.

У п’ятому “А” географія була. І п’ятому «А» Віталік Лісовий дістався. Він не галасував, не кричав. Він дуже уважно слухав про вулкани. А потім спитав у вчительки пані Грищенко:

– Булкан – він булки робить?

Віра та Анфіса попали в клас до  вчителя Валентина Павловича Вістовського на урок зоології. Він чотирикласникам про тваринний світ лісів розповідав. Він говорив:

— У нас у лісах Анфіси не водяться. У нас водяться лосі, кабани, олені. З розумних звірів трапляються бобри. Вони живуть біля маленьких річок і вміють будувати греблі та хатки.

Віра дуже уважно слухала та дивилася на картинки звірів по стінах.

Анфіса також дуже уважно слухала. А сама думала:

«Яка гарна ручка на шафі. Як би її облизати?

Валентин Павлович став розповідати про домашніх тварин. Він попросив Віру:

— Віра, назви нам домашню тварину.

Віра одразу відповіла:

– Слон.

Вчитель їй підказує:

— Ну, чому слон? Слон в Індії буде свійською твариною, а ти назви нашу.

Віра мовчить і пихкає. Тоді Валентин Павлович почав їй підказувати:

— Ось удома у бабусі живе такий ласкавий із вусами.

Віра одразу зрозуміла:

– Тарган.

— Та ні, не тарган. А ласкавий такий вдома у бабусі живе… з вусами та хвостом.

Віра тоді остаточно зрозуміла і сказала:

– Дідусь.

Усі школярі так і гримнули сміхом. Сам Валентин Павлович не втримався і стримано посміхнувся.

— Дякую тобі, Віро, і тобі, Анфісо, дякую. Ви дуже пожвавили наш урок.

А до Віриного тата на урок арифметики двох Антончиків було відправлено — онуків завгоспа Антоніва.

Тато їх негайно до діла прилаштував.

— З пункту А до пункту Б йде пішохід. Ось ти… як тебе звуть?

– Олексій …

— Ти, Олексію, будеш пішохід. А йому назустріч із пункту Б в пункт А їде вантажівка… Як тебе звуть?

– Сергій Антонів!

— Ти, Сергій Антонів, будеш вантажівка. Ану, як ти торохкочеш?

Сергій Антонів торохтів чудово. Ледве Олексія не задавив. Учні миттю завдання розв’язали. Тому що все стало зрозуміло: як їде вантажівка, як іде пішохід і що зустрінуться вони не на середині шляху, а біля першої парти. Тому що вантажівка їде удвічі швидше.

Все було добре, але тут до школи під’їхала комісія з ройоно. Приїхали люди, котрі роботу шкіл перевіряють.

Під’їхали, а від школи тиша йде, як пара від праски. Вони одразу насторожилися. Це були дві тітки та один тихий начальник із портфелем. Одна тітка була довга, як цілих дві. А друга низька і кругла, як цілих чотири. У неї обличчя було кругле, очі круглі і всі інші частини тіла були як у циркулі.

Довга тітка каже:

— Як це може бути, щоб школа була така тиха? Я за своє довге життя такого не бачила.

Тихий начальник припустив:

— Можливо, зараз епідемія грипу відбувається? І всі школярі вдома сидять? Точніше, лежать як один.

— Нема ніякої епідемії, — відповідає кругла тітка. — Цього року грип взагалі скасували. Я читала в газетах. Наші найкращі у світі лікарі нові ліки закупили і всім уколи зробили. Кого вкололи, той п’ять років на грип не хворітиме.

Тоді довга тітка подумала:

— Можливо, тут колективний прогул і всі хлопці, як один, у кіно втекли «Хлопчика у золотих штанях» дивитися? А може, вчителі на уроки з палицями ходять, усіх учнів залякали і діти сидять тихо, як миші?

— Треба піти й подивитись, — сказав начальник. — Зрозуміло одне: якщо в школі така тиша, то в школі непорядок.

Увійшли вони до школи і в перший клас зайшли. Дивляться, там хлопці Бориса Голодовського обступили і виховують:

— Ти чому, хлопче, такий невмиваний?

– Я шоколад їв.

— Ти чому, хлопче, такий запорошений?

— Я на шафу лазив.

— Ти чому, хлопче, такий липкий?

— Я сидів на пляшці з клеєм.

– Давай, хлопче, ми тебе в порядок приведемо. Вмиємо, зачешемо, курточку почистимо.

Комісія в особі довгої тітки запитує:

— А чому це у вас на уроці чужий?

Вчителька у цьому класі була Вірина мама. Вона і відповідає:

– Це не постороній. Це навчальний посібник. У нас зараз позакласне заняття відбувається. Урок праці.

Комісія цього разу в особі круглої тітки знову запитує:

— Яке таке позакласне заняття? Як воно називається?

Вірина мама, Наталя Олексіївна, каже:

— Називається воно «Догляд за молодшим братом».

Комісія одразу забуксувала, затихла. А тихий начальник запитує:

— І що цей урок по всій школі йде?

– Звісно. У нас навіть гасло є: «Догляд за молодшим братом корисний усім хлопцям!»

Комісія остаточно заспокоїлася. Тихо-тихо так навшпиньки до директора в учительську прийшла.

В учительській тиша і спокій. Навчальні посібники лежать скрізь, як належить. А директор сидить та відомості на учнів заповнює.

Тихий начальник сказав:

— Ми вітаємо вас. Це ви чудово придумали з молодшим братом. Ми тепер такий рух по всіх школах почнемо.

А довга тітонька добавила:

— З молодшим братом — це чудово. А як у вас справи із позакласною роботою? Дайте мені швидше “План позакласної роботи молодших школярів”.

Петро Сергійович своє лице зморщив, як кісточку персика.