Борсук і лисенятко

Давним-давно в густих лісах біля міста Мацумото жило безліч диких звірів. Про це дізналися мисливці і почали ходити в той ліс на полювання. З ранку до вечора чулися у лісі крики та постріли. І з кожним пострілом звірів у лісі ставало все менше і менше. І нарешті настав день, коли з усіх звірів у лісі залишилися тільки борсук та лисиця з маленьким лисенятком.

Довго борсук і лисиця не виходили зі своїх нір: боялися зустріти мисливців. Мисливці ж вирішили, що  перебили вже всіх звірів і перестали ходити в той ліс.

Лежачи у своїй норі, лисиця подумала так: «Якщо я покину свою нору, то ще невідомо, чи потраплю я на очі мисливцеві. Якщо ж я залишуся тут ще на декілька днів, то я і моє лисенятко — загинемо з голоду».

Так подумавши, лисиця обережно висунулася з нори і почала озиратися і прислухатися. Але ніде не було жодних ознак людей.

Зраділа лисиця побігла до нори борсука і кричить:

— Пане борсуче! Вилазьте, не бійтеся: мисливці перестали ходити до нашого лісу! Тепер ми врятовані!

Боягуз борсук довго не наважувався висунути носа з нори, але голод змусив його врешті-решт залишити свою нору.

— Що ж ми робитимемо? — спитав борсук у лисиці. — У нашому лісі не залишилося жодного звіра. Мине день другий — і ми помремо з голоду. Краще загинути від кулі мисливця, ніж померти голодною смертю!

У відповідь на це лисиця сказала:

— Але ж ми обоє вміємо перетворюватися в будь-кого. Давайте зробимо так: я буду  мисливцем, а ви прикинитися  мертвим .

Я продам вас якомусь купцеві: а на отримані гроші куплю все, що душа забажає. Ви ж, вибравши зручний момент, біжіть назад у ліс, і ми розділимо навпіл все, що я роздобуду.

— Згоден! — радісно вигукнув борсук.

— Добре,— сказала лисиця і перетворилась на мисливця.

Побачивши це, борсук одразу ж прикинувся мертвим.

Тоді мисливець-лисиця перекинула його через плече, попрощалася з лисенятком і вирушила до міста Мацумото.

Далі все було так, як задумала лисиця. Якийсь купець купив борсука і, кинувши його в куток, сказав:

— Завтра вранці здеру з нього шкуру. А зараз отримайте за свого борсука гроші.

Отримавши гроші, лисиця-мисливець пішла на базар. Чого тільки не накупила там лисиця! Ледве дотягла вона до свого будинку здоровенний мішок з наїдками.

Коли голодне лисенятко побачило стільки ласощів, воно від радості підскочило вище голови. Але лисиця наказала:

— Не смій нічого чіпати: дочекаємось пана борсука і розділимо все порівну.

Весь день голодне лисеня скиглило і просило у матері хоча б риб’ячий хвостик. Лисиці було дуже шкода свого сина, але вона нічого йому не дала, а тільки просила:

— Потерпи ще трохи, ну ще трохи. Прийде пан борсук, ми поділимо нашу здобич і поїмо.

Борсуку вдалося втекти від купця лише на світанку. Він примчав до лисячої нори і закричав сердито:

— Ви, мабуть, уже все з’їли без мене, ненажери!

— Що ви, пане борсуче! – сказала лисиця. – Ми без вас навіть і мішка не розв’язували!

— Так я тобі й повірив,— пробурчав борсук і, забравши свою половину поліз  у свою нору.

Через кілька днів борсук прийшов до лисиці і сказав:

— Я вже все з’їв. Тепер прийшла моя черга продавати тебе. Прикинься мертвою, а я прийму вигляд мисливця і піду до міста.

Коли лисиця прикинулася мертвою, борсук прийняв вигляд мисливця і поніс її продавати.

Щойно він прийшов на базар, як його закликав у свою крамницю якийсь купець і одразу ж купив у нього лисицю. Поки купець відраховував за лисицю гроші, борсук подумав: «Треба мені позбутися цієї надоїдливої ​​лисиці. Тоді не прийдеться ділитися з нею їжею».

І злий борсук, відізвавши купця у бік, прошепотів:

— Лисиця тільки прикидається мертвою. Насправді вона жива і збирається вночі втекти від вас.

Почувши це, купець змахнув важким ціпком і вбив нещасну лисицю.

А безсердечний борсук купив на базарі два мішки їжі та й потягнув їх до лісу.

Даремно бідне лисенятко чекало весь день і всю ніч свою маму. Зранку воно прибігло до борсука дізнатися, що трапилося, чому його мама ще не повернулася.

Борсук, який уже встиг випити велику чашку кави, розлігся на мішках з їжею. Побачивши лисенятко, він почав брехати:

— Твоя мати зовсім не любить тебе! Вона не захотіла повертатися до тебе, скільки я її не вмовляв.

Коли лисенятко побачило, скільки у борсука їжі, воно здогадалося, що борсук занапастив його маму, щоб не ділитися з нею здобиччю.

Нічого не сказало лисенятко. Воно повернулося у свою нору і почало думати, як помститися безсердечному борсуку.

Одного разу лисенятко довго не могло заснути з голоду. Перед світанком воно вирішило побігти в сусіднє село і роздобути собі щось на обід. Але лисеняткові  не пощастило. Воно думало, що в такий ранній час усі люди в селі ще сплять. А виявилося, що на дорозі біля села працювало багато селян.

Лисенятко причаїлося у високій траві і почало слухати, про що розмовляють люди. А говорили вони про те, що опівдні по цій  дорозі має проїхати великий князь, і потрібно якнайшвидше відремонтувати дорогу до лісу.

Почувши це, лисеня прибігло до нори борсука і сказало:

— Пане борсуче! Від своєї мами я чув, що ви можете прийняти будь-яку подобу. Це правда?

— Звичайно, правда,— сказав хвалькуватий борсук.

— А ви знаєте, що я теж можу набувати будь-якого вигляду? – спитало лисеня.

— Ну, це ти брешеш! — розсердився борсук.

— Ні, не брешу! Сьогодні ж опівдні я прийму інший вигляд і, якщо ви мене впізнаєте, зобов’язуюсь бути вашим рабом до кінця своїх днів!

– Згоден! — закричав борсук. Тільки май на увазі: коли ти станеш моїм рабом – не чекай від мене пощади!

Перед полуднем борсук вийшов на лісову дорогу і став оглядатись. Раптом він побачив, що дорогою якісь люди несуть паланкін. У паланкіні сидів сам князь і обмахувався віялом.

«Ага, ось на кого перетворилося хитре лисенятко»,— подумав борсук і стрибнув у паланкін. Вирвавши з рук князя віяло, він закричав:

— Жалюгідна тварюка! Ти посмів думати, що я дурніший за тебе! Відтепер ти мій раб, до кінця своїх днів. Вилізай із паланкіна!

Переляканий князь вискочив із паланкіна і закричав:

— Скажений борсук! Скажений борсук! Вбийте його швидше!

Тут один з слуг вихопив з-за пояса меча і відрубав борсуку голову.

Так помстилося маленьке лисенятко за смерть своєї бідної матері.