Острів

Глобус розкрутився щосили, так що всі материки та океани злилися в суцільні коричневі та сині смуги. Потім він тицьнув пальцем і потрапив прямо в Тихий океан.

— Ага! – радісно закричав він. — А я знаю, куди потрапив! — Глобус вважав себе великим знавцем географії і частенько так бавився. На уроках він весь час крутився і не хотів нічого слухати.

Він знову розкрутився і, тицьнувши себе в бік, зупинився як укопаний. Цього разу він потрапив пальцем у якийсь маленький острівець.

У цей момент у кутку хтось захихотів. Це була географічна Карта, міцно скручена в трубочку і перев’язана стрічкою. Вона ще раз хихикнула і насмішкувато запитала:

— А скажи, будь ласка, шановний Глобусе, як називається цей острівець, у який ти так точно влучив пальцем?

Але Глобус нічого не відповів. Адже на океані було написано «Тихий», а на острові нічого не було написано. Тому Глобусу нічого не залишалося, як тільки збентежено почухати потилицю. Втім, він швидко прийшов до тями.

— Я знаю, що земля кругла! — поважно заявив він. — І з мене цього вистачить.

— Колись це було великим відкриттям, але тепер це знає будь-який дошколярик, — хихикнула Карта.

— Хе-хе, дошколярик… — пробурчав Глобус. — Я ще знаю, що земля крутиться. Так як я !

— Це теж знає будь-який дошколярик… — посміхнулася Карта.

— А сама, сама! — зауважив Глобус. — Плоска, як дошка, а також фахівець із географії! Дивлячись на тебе, можна подумати, що земля теж пласка!

— Але ж це умовність! – Простогнала Карта. — Скоріше повісьте мене на стіну!

Її зовсім не влаштовувало те, що вона стояла в кутку, тим більше, що вона ні в чому не завинила. Найбільше вона любила висіти на стіні і поширювати навколо себе знання. На ній було написано дуже багато назв річок, гір і островів, і тому вона чудово знала, як називається той маленький острів, у який Глобус настільки необачно тицьнув пальцем.

— А ти не знаєш! Не знаєш! — дражнилася Карта. – Ех ти, дзига!

Вона б ще довго знущалася з нещасного Глобуса. Але тут наші сперечальники почули тоненький глузливий голосок:

— Послухайте ви, шановна всезнайко, а чи не могли б ви сказати, що росте на цьому острові, яка його площа і хто там живе?!

— А ви хто такий, — обурилася Карта, — щоб ставити мені такі запитання?!

— Я – Підручник з географії! — продзвенів тоненький голосок. — То не могли б ви мені таки відповісти на поставлене запитання?

Але Карта тільки зніяковіло мовчала.

— Не знає! Не знає! — закрутився від радості Глобус.

— Мовчи… — буркнула Карта. — Сам круглий і порожній усередині. А з цим Підручником ми зараз поговоримо! Скажіть, будь ласка, великий знавець географії, а які обриси берегів цього острова?

Підручник діловито зашелестів сторінками.

— Звивисті… — тільки й міг сказати.

Тут навіть Глобус розреготався, бо й він добре знав контури берегів. І міг описати їх досить докладно, хоч, звичайно, не так докладно, як Карта.

— Досить вам сваритися! — раптом сказала Указка, яка теж, як і Карта, стояла в кутку невідомо за які провини.

— Ні, нехай скаже, не вгамовувалась Карта. — То хто ж із нас найкращий знавець географії?

— Усі ви гарні! – сказала Указка. — Допомагали б ви краще один одному, бо один без одного ви нічого не варті!

— Ви нам не вказуйте! – пробурчав Підручник. Але все-таки він не міг не погодитися з цим цілком справедливим зауваженням.

— Справді… — невпевнено зауважила Карта. — Якщо ми працюватимемо разом, разом, то вже напевно станемо великими знавцями географії! А як ви вважаєте, сусіде?

Але маленький Глобус нічого не відповів. Він, як завжди, крутився і прослухав усе на світі.